Українська і зарубіжна музична література. 32

Українська і зарубіжна музична література

Перший рік навчання

Тема 32. Сонатна форма. Сонатно-симфонічний цикл

Найскладніша, вища з усіх музичних форм – сонатна. Вона має дві найголовніші ознаки: по-перше, в своїй основі вона тричастинна, по-друге, грунтується на співставленні й розвитку двох контрастних тем у різних тональностях.

Перший розділ сонатної форми – експозиція, у якій показуються (експонуються) основні теми: головна й побічна. Головна партія звучить в головній тональності, побічна – в іншій, найчастіше в домінантовій або паралельній. Розробка – найбільш конфліктний розділ, в якому проходить розвиток дії. Теми або їхні фрагменти, а також нові музичні епізоди можуть бути показані в різних тональностях. Наприкінці розробки відбувається перехід до репризи – розв’язки, підсумку конфлікту. Реприза нагадує експозицію, але в дещо зміненому вигляді: головна й побічна партії звучать в одній, головній тональності.

В сонатній формі зазвичай написані перші частини сонат і симфоній.

До кінця XVII століття сонатою (італійською sonare – звучати) називали будь-який інструментальний твір, на відміну від вокального – кантати (cantare – співати). У XVIIІ столітті склався жанр класичної сонати. Це твір для фортепіано або іншого інструменту в супроводі фортепіано, написаний у формі сонатного циклу (з грецької – кругообіг). Як правило, сонатний цикл складається з трьох частин: швидких крайніх і повільної середньої. На відміну від першої, друга частина має іншу форму, наприклад, тричастинну або варіаційну. Третя частина може бути у формі рондо або сонатній.

“Батьком” класичної сонати вважають австрійського композитора Й. Гайдна. Його Соната Ре мажор – яскравий й високохудожній приклад цього жанру.

Сонатний цикл, написаний для симфонічного оркестру, називається симфонією. Цей жанр остаточно склався теж у творчості Й. Гайдна. Класична симфонія складається з чотирьох частин. Перша частина зазвичай створюється в швидкому темпі й сонатній формі, друга – повільна, лірична або мрійлива. Третя частина симфонії – танцювальна, жартівлива або фантазійна. В симфоніях Й. Гайдна а та В. Моцарта це зазвичай менует, найбільш поширений танець XVIIІ століття, пізніше третьою частиною стали скерцо, вальс тощо. Жвава четверта частина (фінал) – це підсумок, кульмінація твору. Таким чином, кожна з частин по-своєму розкриває задум композитора.

Симфонія №1 композитора С.С. Прокоф’єва, відома під назвою „Класична”, була створена на початку ХХ століття, але побудовано її майже так, як це робили композитори, що жили на двісті років раніше. Лише третя частина у Прокоф’єва, на відміну від класиків, не менует, а гавот – але цей танець теж дуже любили у ХVІІІ столітті.

Оскільки соната й симфонія будуються за єдиним принципомі відрізняються лише кількісним складом виконавців, вони отримали спільну назву – сонатно-симфонічний цикл. В творах сонатно-симфонічного циклу всі частини, контрастуючи між собою, втілюють різні сторони задуму автора.

◀  Попередня тема   ♬   Наступна тема  ▶