Українська і зарубіжна музична література. 40

Українська і зарубіжна музична література

Перший рік навчання

Тема 40. Мистецтво архітектури*

Архітектура, або зодчество – це мистецтво проектувати, будувати і прикрашати споруди. Архітектура виникла в далекій давнині, коли людина навчилася виготовляти знаряддя праці, а її житло поступово набувало естетичного вигляду. Будівництво стало архітектурою.

Архітектура – це не просто зведення споруд, які відповідають своєму призначенню. Архітектор прагне створити закінчений художній образ. Міцність, користь, краса – складові частини справжнього твору архітектури.

Архітектурна споруда тісно пов’язана з навколишнім світом. Форма будови також визначається місцевими умовами, у залежності від особливостей клімату і наявності будівельних матеріалів, тому в кожній країні складаються свої архітектурно-будівельні традиції.

Цей вид мистецтва тісніше, ніж інші, пов’язаний з розвитком продуктивних сил і техніки. Твір архітектури виявляє погляди та смаки не стільки однієї конкретної людини – автора проекту – скільки всієї історичної епохи.

Кожен вид мистецтва має свою особливу художню мову. Основний виразний засіб в архітектурі – об’ємна форма.

Архітектор за допомогою природних матеріалів створює архітектурну конструкцію. При цьому враховуються особливості матеріалів, вага і міцність. Фундамент повинен бути міцним, опори – масивніші за перекриття.

В основі конструкції – принцип тектоніки, тобто гармонійного поєднання частин споруди. Порушення цього принципу дає атектонічний ефект, це може бути використане як художній прийом, наприклад, вітражі замість стін у готичних соборах створюють враження легкості.

Іноді архітектори застосовують декор (прикраси). Декоративні деталі повинні відповідати конструкції, підкреслювати її особливості.

Масштаб – враження від споруди, його не слід плутати з розміром. Наприклад, римські тріумфальні арки не дуже великі, але здаються грандіозними.

Форма – зовнішній контур споруди, вона буває проста чи складна. Симетрична форма гармонійна і легко сприймається, асиметрична будить уяву.

Відповідність архітектурних форм одна одній і будівлі в цілому – пропорції – найважливіший елемент художньої мови архітектури. Архітектурна форма підкоряється певному ритму, що створюється сполученням горизонтальних і вертикальних ліній. Горизонтальні лінії більш спокійні, вертикальні – динамічні.

Мета архітектурної конструкції – створення внутрішнього простору (приміщення або міста). Найважливіший елемент його організації – світло. Виділяючи світлом одні частини простору і затемнюючи інші, архітектор домагається потрібного ефекту. Здавна для акцентування найважливіших деталей форми архітектори також використовували колір. Усі ці елементи художньої мови створюють єдність характерних ознак розвитку архітектуристиль. Стиль архітектури – це, з одного боку, художній образ, з іншого – відображення уявлень певної епохи.

У Стародавньому Єгипті будувалися величезні гробниці-піраміди, храми з безліччю могутніх колон. Вони відрізнялися масивністю форм, важкою статичністю і символізували незмінність і вічність сил, які тяжіють над людиною, пригнічуючи та підкреслюючи її мізерність.

У Давній Греції архітектура набуває демократичного вигляду, стверджує красу, волю, гідність громадянина. Виникають нові види будівель – театри, стадіони, школи. Принцип, яким керувалися архітектори, був сформульований Аристотелем: прекрасне повинне бути не занадто великим і не дуже маленьким. Зодчі Давньої Греції створюють багато конструкцій, що зіграли важливу роль у розвитку архітектури, наприклад, ордерну систему – точно визначені співвідношення вертикальних і горизонтальних деталей (від слова „ордер”, що значить „порядок”).

У Давньому Римі широко застосовували аркові й склепінні конструкції з бетону, з’явилися нові типи споруд: амфітеатри, форуми, тріумфальні арки, котрі відображли ідею державності та військової сили.

В епоху раннього середньовіччя досягнення стародавніх зодчих були забуті, архітектурні споруди стали грубими й примітивними, важкими, суворими. Підйом економіки і культури знаменувався становленням романського стилю, більш досконалого, але ще пов’язаного із середньовічними будівлями. Надалі в архітектурі Західної Європи склався готичний стиль. Він відрізнявся легкістю, невагомістю, ажурністю. В епоху середньовіччя архітектура була провідним і найбільш масовим видом мистецтва. Її виразними можливостями скористалася церква. У спрямованих до неба лініях готичних соборів бачиться не тільки порив до Бога, але й мрія про щастя.

В епоху Відродження архітектура розвивала на новій основі принципи і форми античної класики (Ренесанс). У процесі розвитку Ренесанс перейшов у стиль бароко („вигадливий, дивний”), для якого була характерна перевантаженість, ускладненість форм. Пізніше у Франції виникає стиль рококо з надлишком дрібних витончених деталей, складних звивистих ліній. На відміну від бароко, рококо не вражає уяву, а розважає.

В архітектурних спорудах класицизму помітні принципи й форми античності, але при цьому вони відрізняються підкресленою правильністю, симетричністю, основна ідея стилю – насильницький порядок, тому архітектура класицизму була поширена у всіх самодержавних монархіях Європи. З епохою класицизму пов’язаний розквіт ландшафтної архітектури, що займається організацією природного середовища і створенням садово-паркових ансамблів. Версальський парк у Франції показує прагнення не до єднання з природою, а до її підпорядкування. Садово-парковій архітектурі Англії властиві вільне планування і тяжіння до природності.

В другій половині XVIII століття виникла течія ампір – монументальний, величний стиль, який втілює смаки великої буржуазії. Ампір близький стилю епохи римських імператорів – у ньому та ж велич і прагнення до влади.

XIX століття стало перехідним у розвитку світової архітектури. Головними чинниками, що викликали неминучої зміни, були причини суспільні й технічні. Виникла потреба в спорудах, яких не знала традиційна архітектура. Паростки нової архітектури поступово склалися в стиль, названий модерн (сучасний). У ньому з’явилися зовсім нові форми, що відрізнялися неспокійним ритмом, вигадливо вигнутими лініями. Поступово пластика модерну ставала більш узагальненою, архітектурні форми – більш простими та логічними. З’явилися будинки з гладкими площинами стін, великими вікнами, чіткими лініями.

У сучасній архітектурі зросла роль містобудування, де особливо важлива взаємодія архітектури і навколишнього середовища. Гармонійно організований міський простір позитивно впливає на людину. Навпаки, одноманітні квартали, невиразні будинки, споруджені зі стандартних блоків, гнітять і травмують людську психіку.

◀  Попередня тема   ♬   Наступна тема  ▶