Українська і зарубіжна музична література. 7

Українська і зарубіжна музична література

Другий рік навчання

Тема 7. Весільний обряд і весільні пісні

За звичаєм період весіль розпочинався восени. Створення нової сім’ї завжди вважалося надзвичайно важливою подією, тому українське весілля — це багатолюдне, яскраве музично-драматичне дійство з традиційними діалогами, вбранням, стравами, ритуальними розвагами. Воно проходило за чітко окресленим сценарієм, тривало кілька днів, а то й тижнів. Це було справді відкрите веселе свято. Близькі родичі молодих збиралися в хаті, там же відбувалися всі необхідні обряди, а надворі всі бажаючі могли пригощатися, танцювати, розважатися. Таких гостей жартома називали „запорожцями” — бо гуляли вони за порогом хати.

Дуже важливою складовою старовинного українського весілля були пісні, що теж визначалися усталеним порядком. Найчастіше велика кількість текстів розспівувалася на дві-три традиційні мелодії. Пісні виконувалися переважно хорами. Хорових гуртів на весіллі було зазвичай чотири: два жіночі й два дівочі. Під час весілля хори молодої протистояли хорам молодого, це були так звані „передирки”, тобто діалоги між сторонами.

В різних місцевостях України весільний обряд мав свої особливості, але в усякому разі поділявся на три частини: передвесільну, власне весільну і післявесільну. Кожна з них відбувалася за певними правилами.

Передвесільна частина — це, перш за все, сватання, яке відбувалося, як правило, у вільний від польових робіт час. Сватів, або старостів, було двоє, з ними до дівчини йшов також парубок. Старости, які добре знали необхідний у цьому випадку текст, розповідали батькам, що у їхній двір начебто „забігла куниця”, а їхній „князь” хоче мати її у себе. Цей обряд коротко описав Т.Г. Шевченко: „Парубок до дівчиного батька й матері посила старостів, людей добромовних і на таку річ дотепних, коли батько й мати поблагословлять, то дівчина, прив’язавши старостам рушники через плечі, подає зарученому своєму на тарілці… хустку”. На знак відмови дівчина дарувала хлопцеві гарбуза. Це вважалося великою ганьбою для невдалого жениха.

Якщо сватання минало успішно, через деякий час відбувалися заручини, на які приходили батьки й родичі молодих. На відміну від сватання, цей обряд проходить у супроводі численних пісень, в яких прославляються молоді, висловлюються побажання щастя й добробуту:

Посаджено квіти
Близько винограду.
Дай же, Боже, з того квіта
Та на многиє літа.

Впродовж усього весільного обряду роль наречених та їхніх батьків була пасивною, хори виступали немов би замість них, коментуючи кожен епізод дійства:

Та спасибі тобі, моя ненько,
Що будила мене раненько,
А я слухала, вставала
Та рушнички напряла.
По тихому Дунаю білила,
На сухому бережечку сушила,
Своїх старостів дарила.

Заручини вважалися початком весілля, після них вже не можна було відмовитися від одруження. Ще одним кроком до весілля були запросини, коли молоді у супроводі друзів та родичів йшли на село запрошувати гостей.

Деякі з обрядів, пов’язаних з основною частиною весілля, відбувалися в оселях молодого та молодої окремо. Під час „дівич-вечора” напередодні весілля, коли наречена прощалася з дівуванням, в її хаті подружки „вили гільце” — оздоблювали стрічками та квітами зелену гілку, що мала прикрашати весільний стіл, а також виготовляли віночки для молодих, в’язали букетики для дружків (дівчат-подружок молодої) і дружків, або дружбів (нежонатих друзів молодого). Все це відбувалося в супроводі ритуальних пісень:

А де теє гілечко вилося?
Та вилося гілечко в бору,
Та привезли бояри до двору.
Вийшли дружечки, узяли,
У нову світлоньку внесли,
Поставили гілечко на столі…

Старші жінки в цей день випікали весільний коровай — ритуальний хліб. Це дійство теж відбувалося за певними правилами й супроводжувалося співами:

Ніхто не вгадає,
Що в нашому короваї є:
Із семи ланів пшениця,
Із семи криниць водиця,
Із семи курок яйця,
Що нанесли місяця марця.

Кульмінаційним моментом весілля був день, коли збиралися гості. Зазвичай святкування починалося в середу й інколи тривало кілька тижнів. З середини XVIII століття обов’язковою частиною шлюбної церемонії стало вінчання. Зранку молоді окремо їхали до церкви, а потім великий весільний поїзд молодого, що складався з хлопців-дружків, старостів, бояр (одружених родичів або друзів), світилок (дівчаток з рідні молодого, що мали стерегти вогонь у хаті нареченого та пильнувати за свічками), свашок та музик, рушав до хати нареченої:

Їде хлопець до дівки,
Як місяць до зірки;
Поїдем у велику дорогу,
До мого тестенька, слава Богу.

По дорозі його повсякчас перепиняли сусіди молодої, вимагаючи викупу. Викупу правили й родичі молодої, що стояли на воротах її хати. Цей старовинний обряд також відображено в піснях:

Ой татарин братичок, татарин,
Продав сестрицю задаром.
Русую косоньку за п’ятак,
Білеє личенько пошло й так.

У хаті починалося дарування — обмін подарунками, а потім найдраматичніший обряд — розплітання коси, та покривання голови молодої жіночим головним убором — очіпком і наміткою. На відміну від більшості весільних пісень, в яких переважали радісні, оптимістичні настрої, розплітання коси (в багатьох місцевостях це робив брат молодої) супроводжувалося сумними наспівами:

Ой брати мої, брати,
Прошу вас я до хати
Кісоньки розплітати.
Розплетіть мою косу
По плечах по волосу…

Після цього відбувалася урочиста вечеря, що починалася з роздачі короваю. Потім забирали наречену в дім молодого і перевозили посаг — скриню з одягом молодої і рушниками. За народними віруваннями, віз із молодими та посагом мав переїхати через вогонь, щоб запобігти лиха та „очистити” молоду. На подвір’ї молодого поїзд також зустрічали піснями:

Ой уставай, ненько, раненько,
Да приїде син-соловейко,
Да привезе дочку-лебедочку.
Да й не кішкайте, не полохайте,
Нехай вона тут привикає
Да додому не втікає.

У домі молодого відбувався урочистий посад молодих, що символізував їх обрядове з’єднання. Існувало багато весільних символів, які означали єдність подружжя: два голуби, дві перев’язані ложки та інші.

Завершувалася основна частина весілля наступного дня перезвами, коли родичі молодої приїздили до батьків молодого. З цього моменту веселощі й жарти досягали кульмінації і поступово переходили в так звану циганщину — з перевдяганнями, танцями, „пограбуванням” сусідів (з двору виносили продукти) тощо. Такі розваги могли тривати до двох тижнів. В цій частині весілля вже переважали необрядові пісні.

Існували також і післявесільні обряди, метою яких було зміцнити зв’язок між родинами. Через кілька днів молодий скликав гостей на пропій, через тиждень подружжя йшло в гості до батьків молодої. Останній повесільний обряд — колачини — відбувався через місяць після весілля. Молодий купував колачі та напої й запрошував на гостину до нової сім’ї.

Риси великого та складного старовинного шлюбного обряду подекуди збереглися й до наших днів, але в дуже скороченому вигляді. Особливе місце у сучасному весіллі займає коровай — ритуальний хліб, що з давніх давен прикрашав традиційну українську церемонію одруження.

◀  Попередня тема   ♬   Наступна тема  ▶