Українська і зарубіжна музична література. 9

Українська і зарубіжна музична література

Другий рік навчання

Тема 9. Необрядовий фольклор. Український національний епос. Думи

Згодом з’явилися нові народні пісенні жанри — думи, історичні, ліричні, жартівливі пісні, пісні-балади та інші. Всі ці твори, різні за характером і особливостями музичної мови, не пов’язані з жодними релігійними обрядами і не мають магічного призначення. Вони в художній формі розповідають про різні сторони народного життя. Найдавніші жанри необрядового фольклору формувалися від часів раннього середньовіччя до утворення Київської Русі.


Слово епос у перекладі з грецької означає „розповідь”. До епічних жанрів українського фольклору належать думи, історичні пісні та балади. Якщо обрядові пісні виконувалися переважно колективно, то в епіці співають сольно. Епічні жанри виникли ще за часів Київської Русі. Витоками їх вважають билини, що збереглися до наших днів у російському фольклорі, але ведуть походження з української землі. Ці твори розповідають про подвиги давніх легендарних героїв, боротьбу з ворогами нашої держави. Основні події билин відбуваються при дворі київського князя Володимира Красне Сонечко, а також у Броварському лісі під Києвом, у Чернігові, Галичі, Волинську, поблизу Дніпра, Дунаю, Чорного моря, тобто переважно на території сучасної України.

Вже у ті часи епічні твори виконували народні музиканти-професіонали. У „Слові о полку Ігоревім” згадується про легендарного співця-гусляра Бояна, вірогідно, до таких творів зверталися й скоморохи — мандрівні артисти.

Найвизначніша частина українського епосу — думи, унікальний жанр фольклору, який зустрічається тільки в українців. Це великі вокально-інструментальні твори, що розповідають про важливі події і виконуються речитативом у супроводі музичного інструмента. Важливою рисою цих творів є імпровізаційність — виконавець думи ніколи не повторював її однаково. Ритміка виконання залежала від словесного тексту, а мелодія, багато орнаментована, охоплювала досить великий діапазон (більше октави). Зазвичай дума починалася вступом, інструментальним або вокальним („заплачкою”), а закінчувалася „славословієм” — звертанням до слухачів. Первісно думи виконувалися на честь померлого або загиблого героя, тобто вели своє походження від голосінь.

Найдавніші думи прийшли на зміну билинам в середовищі українського козацтва в кінці XV — на початку XVI століття, під час боротьби українського народу з турками і татарами. Ці думи часто розповідають про реальних історичних осіб та дійсні історичні епізоди, хоча для них типовий такий мистецький засіб, як гіперболізація (перебільшення). Найбільш відомі з них — „Дума про козака Голоту”, „Плач невольників”, а також „Дума про Марусю Богуславку”, „дівку-бранку”, яка ціною власного життя визволила з полону сімсот козаків, що в Туреччині „тридцять літ у неволі пробували”:

… Дівка-бранка
Маруся, попівна Богуславка,
Добре дбає —
До темниці приходжає,

Темницю відмикає,
Всіх козаків.
Бідних невольників,
На волю відпускає…

Ще одна велика група дум виникла в XVII столітті в роки боротьби українського народу за незалежність під проводом Богдана Хмельницького (1648 — 1654 рр.). Герої дум часів визвольної боротьби — відомі полководці Іван Богун, Семен Палій, Іван Сірко і, звичайно, Богдан Хмельницький. Хмельницькому присвячено багато дум, одна з них — „Перемога під Корсунем”:

Ой, обізветься пан Хмельницький,
Отаман-батько Чигиринський:
— Гей, друзі-молодці,
Браття козаки запорожці!
Добре дбайте, барзо гадайте,
Із ляхами пиво варити зачинайте…

Існували також побутові думи повчального характеру („Про бідну вдову і трьох синів”, „Про сестру і брата”), герої яких не мали імен. Авторам важливо було засудити черствість і непорядність, нагадати про те, як потрібні людям співчуття, доброта, взаємодопомога:

…То не сива зозуля кувала,
Не дробна птиця щебетала,
А не в борі сосна зашуміла,
Як та бідна вдова
А в своєму домові гомоніла.
Ой та ручками-пучками
А хліб-сіль роздробляла,
Та все синів годувала…

Виконували думи мандрівні співці-кобзарі. Виконання дум потребувало артистизму, емоційності, драматичної виразності, віртуозного володіння інструментом. Самі кобзарі називали цей жанр „лицарські псальми” або „козацькі пісні”, а термін „дума” виник у фольклорі лише з середини XIX століття. Слово „кобзар” походить від назви інструменту — кобзи, а коли кобза вийшла з ужитку і спів супроводжували переважно грою на бандурі, назва залишилася. Грали мандрівні музиканти також і на колісній лірі, звідси інша назва народних співців — „лірники”.

І кобзарі, і лірники були професійними музикантами, що заробляли співом та грою й об’єднувалися в організації (цехи). Між собою вони спілкувалися професійною таємною лебійською мовою, що допомагала зберігати кобзарські таємниці. Початківці протягом трьох років навчалися у старших майстрів у особливих кобзарських школах і здавали екзамен на право самостійної роботи, так звану „визвілку”. Але тільки через десять років кобзарювання музиканта оголошували „майстровим” і він здобував право мати власних учнів.

У давні часи кобзарями були козаки-воїни, учасники повстань і військових походів, які через каліцтва вже не могли брати участь в боях. З кінця XVIII століття традиція виконання дум переходить до кобзарів-сліпців, яких зазвичай супроводжували хлопчики-поводирі. Ці музиканти також брали участь у важливих суспільних подіях, відіграючи значну роль не тільки в музичному, а й у політичному житті українського народу. Кобзарів заслужено називали народними агітаторами, які доносили до нащадків спогади про героїчну історію України.

В наші дні мистецтво українських музикантів-бандуристів продовжує розвиватися, набуваючи різних форм — це сольні виступи, ансамблі, капели бандуристів. Грі на бандурі навчають майже в кожному дитячому музичному закладі, є також і спеціальні кобзарські школи.

◀  Попередня тема   ♬   Наступна тема  ▶