Українська і зарубіжна музична література. 12

Українська і зарубіжна музична література

Другий рік навчання

Тема 12. Ліричні пісні

Ліричними називають твори, що відверто і схвильовано розповідають про людські мрії, почуття, роздуми та переживання. Ліричні пісні — це найулюбленіший жанр українського народу, що сформувався в XVI–XVII століттях й успішно розвивався протягом наступних віків.

За тематикою ліричні пісні поділяються на дві великі групи. Соціально-побутова лірика відображає думки, почуття, настрої народу, викликані обставинами суспільного життя. Але, на відміну від історичних пісень, вони не пов’язані з певними подіями чи фактами. Їхні герої — козаки, чумаки, наймити —це також узагальнені, типові образи.

Козацькі пісні розповідають про військові походи, битви, героїчну загибель козака в бою. До XIX століття козацькі пісні були переважно одноголосними. Герой цих пісень — відважний воїн, оборонець вітчизни, він порівнюється з орлом, соколом, дубом. Часто в козацьких піснях згадується про матір, кохану. Важливу роль відіграє образ коня — вірного товариша козака:

Ой на горі вогонь горить

Порубаний, постріляний,
Китайкою покриваний. (2)

Що в головах ворон кряче,
А в ніженьках коник скаче. (2)

Чумацькі пісні виконувалися соло чоловіками. Це наспіви широкого діапазону, їх співали чумаки під час довгої дороги до Дону, Чорного та Азовського морів. В них йдеться про тяжку путь, сутички з розбійниками, хворобу та смерть чумака в дорозі, оспівується мужність, витривалість чумаків, вірність товариству:

Над річкою бережком

Рекрутські та солдатські пісні з’явилися у другій половині XVIII століття, коли Катерина ІІ запровадила в Україні рекрутчину, від якої страждали в першу чергу найбідніші. Ці пісні у переважній більшості трагічні за змістом.

Найпоширеніші теми наймитських пісень — бідування на чужині, туга за рідними, нарікання на лиху долю. Ця група пісень набула поширення у XIX столітті:

Ой матінко моя, вишня,
Чи я в тебе донька лишня,
Що ти мене найняла,
Щоб я горювала!

Ти ж думаєш, моя мамко,
Що я тут не плачу.
Я ж за дрібними сльозами
І світу не бачу…

Друга велика група ліричних пісень — родинно-побутові. Ці пісні називають ще „звичайними”, бо співають їх люди різного віку, співають у будні й у свята. Вони поділяються на пісні про кохання та пісні про родинний побут.

Пісні про кохання становлять найбільший масив родинно-побутової лірики. Вони відображають всі відтінки почуття — це взаємна любов, думки про одруження, а також нещасливе кохання, зрада, перешкоди з боку батьків:

Цвіте терен

2. А я, молода дівчина,
Та й горя зазнала,
Вечероньки не доїла,
Нічки не доспала. (2)

3. Ой візьму я кріселечко,
Сяду край віконця.
Іще очі не дрімали,
А вже сходить сонце. (2)

Дуже часто в цих піснях звучить мотив розлуки. Відомо, що період розквіту пісенного мистецтва XVI–XVII cтоліть був часом далеких походів, запеклих боїв. Цю національну особливість побуту української молоді тонко підмітив М.В. Гоголь, відзначивши, що тоді молоді люди „бачились між собою найкоротший час і потім розлучалися на багато років. Роки ці минали для жінок в журбі, в чеканні своїх чоловіків, коханих, які промайнули перед ними… як сон, як мрія. Від того кохання їх стає надзвичайно поетичним…”

Символом української ліричної пісні стала „дівчина з легенди” — Маруся Чурай. Понад двадцять відомих сьогодні пісень приписують народній поетесі, що жила й творила в XVII столітті. Документально історичність особи Марусі Чурай поки що не підтверджено. Тому все, що стосується її долі, межує з легендою. Припускають, зокрема, що вона могла бути автором відомої пісні „Віють вітри”:

Віють вітри

Імена персонажів ліричних пісень про кохання умовні, вони не вказують на конкретних людей. Це узагальнені образи закоханих:

Несе Галя воду

Серед родинно-побутових пісень зустрічаються такі, що оспівують кохання, любов і злагоду в сім’ї. Однак більшість з них — сумні оповіді про родинні негаразди. Про безрадісне життя молодої жінки в чужій сім’ї розповідає пісня „Пряля”:

Пряля

Сумна сирітська доля, важкі стосунки з нелюбим чоловіком, подружні зради, гірке існування з п’яницею — такі теми переважають в піснях родинно-побутового циклу:

Мала мати одну дочку

2. Та й купала-поливала, (2)
Щастя-долі не вгадала.

3. Щастя-долі не вгадала, (2)
За п’яниченьку віддала.

Більшість пісень про кохання і родинний побут виконуються гуртом, частіше в помірному або повільному темпі. Вставні слова („Ой”, „Ой да”, „Ох”) посилюють емоційне напруження. Ліричні пісні відрізняються мелодичним багатством, часто зустрічаються розспівування складів, рух по звуках тризвуків, особливо на початку. Через поетичне слово, музичну інтонацію та характер мелодії створюються виразні художні образи людей, передаються їхні настрої, почуття, стосунки.

◀  Попередня тема   ♬   Наступна тема  ▶