Українська і зарубіжна музична література. 15

Українська і зарубіжна музична література

Другий рік навчання

Тема 15. Танці й танцювальні пісні

У первісному суспільстві всі види мистецтва були неподільні. Отже, українські танці — це таке ж давнє мистецтво, як музика і спів. Про повагу наших предків до мистецтва танцю свідчать литі срібні фігурки танцівників, знайдені на Київщині і датовані VІ століттям.

На території України існує дуже багато різних танців, особливості яких сформувалися залежно від характеру праці, побутових умов, а також географічних особливостей тієї чи іншої місцевості. Наприклад, пози та рухи чоловічого танцю центральної України широкі, вільні, сповнені внутрішньої динаміки, а пози гуцульських танців більш зібрані, лаконічні. Важливу роль в українських танцях відіграють одяг, взуття, головні убори й прикраси.

Вважається, що основою початкових форм танців були ритмічні рухи, які виконувалися в супроводі ударних інструментів. Такі прадавні танці майже не залишилися в народній пам’яті.

Найдавнішим жанром народного танцювального мистецтва (хореографії), що зберігся до наших днів, є хоровод. В хороводах неподільно злиті музика, поезія і танець. Виконання хороводів пов’язувалося з певною порою року, вони були необхідною частиною всіх календарних обрядів — зустрічі весни, святкування літа, обжинків, а також зимових свят.

Найпростішою формою виконання хороводів є розподіл учасників на дві окремі групи, які стають гуртами обличчям один проти одного або утворюють дві паралельні лінії, як, наприклад, у відомому хороводі „Просо”. Значна частина хороводів виконується колом, учасники якого йдуть переважно за рухом сонця. Всередині кола майже завжди знаходилися солісти-танцюристи. Так побудована хороводна пісня-гра „Подоляночка”.

Одним з варіантів хороводних пісень є коломийки, що поширилися у Західній Україні приблизно з кінця XVIII століття, але, як вважається, існували значно раніше. Назва пов’язана, вірогідно, з містом Коломиєю, а можливо, походить від слова „коло”. Коломийку співають у танці. Це коротенька дотепна пісенька з простою мелодією, чітким ритмом, в якій розповідається про народне життя, побутові проблеми, родинні стосунки. Часом тексти коломийок імпровізуються безпосередньо під час виконання. Такі особливості коломийок нагадують російські частушки, що теж виконуються як приспівки під танець в деяких місцевостях України.

Коломийка

Хороводи стали підгрунтям для виникнення побутових танців, які з’явилися значно пізніше, за часів формування української нації. Побутові танці — це основа української народної хореографії. До них належать метелиці, гопаки, шумки, козачки. В цих танцях відображені типові риси характеру українців — сміливість, винахідливість, гумор та дотепність.

На відміну від хороводів, які завжди виконувалися зі співом, в побутових танцях текстів значно менше, вони супроводжуються переважно інструментальною музикою. Танцювальні мелодії дуже різноманітні за характером та емоційним змістом, часто їх грають як самостійні інструментальні п’єси.

Найвідоміший з українських побутових танців — гопак (від приспівки „гоп-гоп”). Він виник у середовищі козаків-запорожців. В минулому цей танець виконували виключно чоловіки, демонструючи мужність, силу, спритність, фізичну загартованість, винесену з війн і походів. Існував навіть так званий „бойовий гопак”, рухи якого імітували двобій. Характерною рисою гопака є музика. Зазвичай вона починається з повільного темпу, а потім переходить до швидкого з яскравим фіналом.

Згодом гопак поширився серед сільської і міської молоді, до танцю долучалися й дівчата. У гопаку з’явилися нові рухи, що передавали граціозність і веселу вдачу української дівчини. Дівчата майже завжди приспівували під час виконання:

Мала баба три сини

2. Один ходив до школи,
До школи, до школи,
Другий робив постоли,
Постоли, гей!
    Приспів.

3. Третій робив санчата,
Санчата, санчата,
Щоб возити дівчата,
Дівчата, гей!
    Приспів.

Від гопака веде походження інший український танець — козачок. Якщо в гопаку провідна роль належала чоловікам, то в козачку — жінкам. Козачок, на відміну від гопака, танцюють переважно в швидкому темпі. Швидкий темп властивий також іншим побутовим танцям — шумці й метелиці, які теж виконуються з приспівками-„триндичками”:

Черевички „рипу-рипу”,
Батько каже: „Другі куплю”.
Мати каже: „Трясця!
Лінилася прясти!”

Ой гоп, чики-чики,
Та червоні черевики!
Ой, на дворі метелиця,
Чому старий не жениться?

Я в середу родилася,
Кажуть люди — горе.
Не піду я за старого,
Бородою коле.

Для танцювальних приспівок та пісень спільним є веселий характер музики, задерикуваті гумористичні тексти, переважно дводольний розмір та швидкий темп.

У гірських місцевостях Західної України здавна виконували старовинний чоловічий гуцульський бойовий танець аркан. За переказами, танцювати аркан горян навчили колись велетні, які спустилися з гір. До деякої міри аркан можна порівняти з гопаком. Колись це був ритуальний танець-обряд, під час якого відбувалося посвячення дванадцятирічних хлопчиків у спільноту воїнів-легінів (слово аркан означає „союз, об’єднання”, а легінь співзвучне слову „легіонер”, тобто солдат). Аркан танцювали у швидкому темпі в дводольному розмірі, без приспівок. Його виконання потребувало неабиякої спритності й витривалості. Після такого посвячення хлопець вже вважався дорослим і набував права носити традиційний гуцульський топірець-бартку.

Крім того, в українському художньому побуті часто виконувалися танці сусідніх країн: чеська полька, російські тропак і бариня, угорський чардаш, польський краков’як, а також елементи білоруської, словацької, молдавської хореографії. З іншого боку, танцювальна культура цих народів також відчувала вплив традиційних українських танців.

Танці побутової групи танцювали у сімейному колі, на масових святах, гулянках. Вони здавна були невід’ємною частиною життя народу.

Ще одна поширена група народних танців — сюжетні. Це своєрідні невеличкі хореографічні п’єси з певним сюжетом (лібрето) і персонажами-танцюристами, кожен з яких має свій неповторний характер. В сюжетних танцях відображаються трудові процеси („Шевчики”, „Ковалі”), явища природи („Зіронька”), поведінка тварин і птахів („Козлик”, „Голубка”), родинні та побутові події („Горлиця”). Рухи таких танців часто наслідують характерні особливості живих істот, виконання певної роботи тощо. Ці танці вимагають не тільки досконалої хореографічної техніки, але й акторської майстерності.

Народні танці — одна з найбільш яскравих і виразних характеристик національного характеру. „Щоб змалювати образ України, потрібно освітити її всю минулим… сповненим старовини, оповитим розгулом та козачком”, — писав колись М.В. Гоголь.

◀  Попередня тема   ♬   Наступна тема  ▶