Українська і зарубіжна музична література. 9

Українська і зарубіжна музична література

Другий рік навчання

Тема 9. Середньовіччя в Західній Європі

Вторгнення варварів у Рим і захоплення ними земель Західної Римської імперії призвело до занепаду господарського і культурного життя на завойованих територіях. Було знищено багато пам’ятників архітектури, образотворчого мистецтва і писемності.

Порожніли і руйнувалися міста. Протягом п’яти століть культура в Європі переживала тривалу кризу і занепад.

Мистецтво варварів представлене в основному зброєю і ювелірними виробами. Варварські майстри віддавали перевагу яскравим барвам і дорогим металам. Часто зустрічаються зображення дивовижних фантастичних тварин („звіриний стиль”), виразні орнаменти, що символізували сили природи і мали, як вважалося, магічні властивості. Ці візерунки прикрашали різні предмети побуту і сторінки рукописних книг.

Мистецтво архітектури було втрачене, вона стала грубою, примітивною. Іноді будівельники намагалися наслідувати античні зразки, але їм не вистачало знань і досвіду. Приклад тому — гробниця короля Теодориха в Равенні (VI ст.).

Укріплені житла феодалів — замки, а також монастирі, що у середні століття були вогнищами культури, будувалися з каменю в придатних для оборони місцях і оточувалися фортечними стінами. Архітектура тієї епохи сувора і важка. Конструкції були масивними, з великим запасом міцності.

Уже з IV–V століть у храмах Європи звучала музика. З цього часу молитви розспівувалися спеціально навченим хором, що розділявся на дві групи. Ці групи співали музичні фрагменти по черзі (антифони). У VII столітті за папи Григорія I мелодії антифонів було зібрано до „Григоріанського антифонарія”. Ці мелодії виконувалися одноголосно, без супроводу, використовувалося вісім діатонічних ладів, назви яких прийшли з античності. Була розроблена спеціальна система запису музики. Це були невми — умовні знаки, які передавали загальний напрямок розвитку мелодії.

Світська музика розвивалася у творчості мандрівних акторів і музикантів, яких у різних країнах називали по-різному: шпільманами, жонглерами, гістрионами.

В кінці X століття в Європі означився прогрес у всіх сферах життя: економіці, торгівлі, культурі, мистецтві. На цей час поступово склався так званий „романський стиль”.

Назва походить від слова romanus (римський), бо вважалося, що на формування стилю вплинуло мистецтво Давнього Рима. Провідну роль в романському стилі зайняла архітектура, насамперед монастирська. На формування романського стилю помітно вплинула також архітектура Візантії. Вперше з’явилися величезні будинки, цілком побудовані з каменю, ускладнилися їхні конструкції. Характерні риси романської церкви — циліндричні і хрестові склепіння, масивні товсті стіни, великі опори, рівні поверхні стін, скульптурний орнамент. Замки і монастирі романського періоду перетворилися на неприступні кам’яні фортеці, оточені стінами і ровами. За цим же принципом будувалися і міста того часу. Романські будівлі, як правило, гармонійно сполучалися з природним середовищем, їхній вигляд відрізнявся спокійною і впевненою силою.

У романських храмах уперше з’явилася, а потім поширилася скульптура. Дуже часто для більшої виразності скульптури розфарбовувалися.

Згодом романський стиль змінився готичним. Термін „готичне мистецтво” означав „варварське”, не пов’язане з античними традиціями (за назвою одного з німецьких племен — готів). У різних європейських країнах готика формувалася в різний час, але розквіт її припадає на XIII — XIV століття. Готичне мистецтво пов’язане переважно з католицькою релігією. Особливе місце в ньому займав собор, в якому поєднувалися архітектура, скульптура і живопис (вітражі).

На цей час усе більше розвиваються ремесла і торгівля, більш багатолюдними стають міста, зростає їхня роль у культурному і економічному житті. Центром життя міст були собори, які тепер необхідно було будувати більш просторими. Готичний храм втілював ідею прагнення людської душі до Бога. З цим пов’язані характерні риси готичної архітектури: величезна висота собора, підкреслена вертикальність, що додає простору спрямованості вгору, враження легкості, невагомості, ажурності, яке створюють стрілчасті арки, пучки тонких колон.

Основним видом образотворчого мистецтва за часів готики була скульптура. На відміну від романської, готична скульптура здатна передавати рух, фігури наче звертаються одна да одної і до глядача, художники намагаються втілити красу і почуття людини.

В цю епоху розквітає професійна музика, як церковна, так і світська. На початку XI століття чернець Гвідо з італійського міста Ареццо винайшов систему лінійної нотації, що використовується і зараз. Приблизно тоді ж з’явились назви для основних звуків — Ut, Re, Mi, Fa, Sol, La. Це були початкові склади перших шести рядків латинського гімна на честь покровителя церковного співу апостола Іоанна. Пізніше склад Ut замінили на склад Do, а згодом знайшли назву ще для одного звука — Si (за першими літерами сполучення Sancte Iohanne — „Святий Іоанн”).

З XII століття почало розвиватися багатоголосся. З’явилися нові жанри — кондукт (conductus — „ведучий”) і мотет (mot — „слово”). В церкві почали застосовувати музичні інструменти. З духових інструментів середньовіччя відомі крумгорн, шалмей, подовжні флейти, струнні смичкові — ребек і фідель, щипкові — арфа і цитра.

З XI століття деякі музиканти постійно жили в замках і монастирях, це сприяло зростанню їхньої майстерності. Акторів і музикантів, які жили при дворі феодалів, називали менестрелями.

Розквіт професійної світської музики пов’язаний також з культурою лицарства. На півдні Франції сформувалася творчість поетів і співаків-трубадурів („митців”). Трубадури були людьми різного походження — простолюдинами, аристократами, священнослужителями, але усі вони оспівували ідеальну любов, Прекрасну Даму, яка повинна була нагадувати Діву Марію. На півночі Франції й у Бельгії в XIII столітті виникла творчість труверів (від французького слова „складати”, „вигадувати”), які теж складали пісні про кохання. На відміну від трубадурів, трувери були ближчі до народного життя.

Близьке до творчості трубадурів і труверів мистецтво німецьких лицарських поетів і музикантів — міннезингерів (в перекладі з німецької – „співець кохання”). Головна тема їхньої творчості — також кохання, але музика більш стримана і серйозна, ніж у французьких музикантів.

◀  Попередня тема   ♬   Наступна тема  ▶