Українська і зарубіжна музична література. 11

Українська і зарубіжна музична література

Другий рік навчання

Тема 11. Епоха Відродження в Європі

У XIV столітті в культурі Італії виник напрям, що проголошував найбільшою цінністю людину та її велич — гуманізм. Гуманістів надихала античність, яку вони вважали зразком досконалості, джерелом знань і художньої творчості. Протягом XV–XVI століть гуманізм поширився і в інших європейських країнах. На його основі виникло мистецтво Відродження, або Ренесансу, яке повинне було відродити античну культуру. Водночас на мистецтво Ренесансу багато в чому впливали традиції Середніх віків і християнська церква.

З епохою Відродження пов’язаний розквіт літератури, науки і мистецтва, спочатку в Італії, а потім в інших європейських країнах. Мистецтво спиралося на відкриття в науках — анатомії, фізиці, математиці.

Мистецтво Відродження заклало основи європейської культури Нового часу. Всі основні види мистецтва дуже змінилися, стали ближчими і зрозумілішими для людини. З’явилися нові жанри, більш земною і доступною стала тематика творів.

Музичне мистецтво також зазнало змін. Вплив Відродження був помітний насамперед у народній музиці Італії. Виникли різноманітні пісенні жанри: карнавальні пісні, баркароли (пісні човнярів), селянські вілланели. У XIV столітті в цих жанрах складали пісні на вірші Петрарки й інших поетів з акомпанементом лютні і віоли професійні музиканти. Найбільш улюбленими жанрами були баллата (танцювальна пісня) і ліричний мадригал — пісня для трьох голосів, яка виконувалася рідною („материнською”) мовою.

У XV столітті найпопулярнішими жанрами стали міська фроттола і сільська вілланела, пов’язані з народною музикою.

У XVI столітті найвищого розквіту досяг мадригал. Прекрасні мадригали писав князь Карло Джезуальдо ді Веноза на вірші свого друга, відомого поета Торкватто Тассо. Виник новий тип мадригалу — драматичний, або мадригальна комедія, котра виконувалася в ролях і підготувала появу опери.

Найбільш поширеним інструментом італійського Відродження стала лютня. Для неї було написано безліч творів різними композиторами, найвідоміший з них — Франческо да Мілано.

Багато творів було написано і для органа. Склалися нові жанри — прелюдія, річеркар, канцона, що підготували розвиток органної поліфонії.

Церковна музика епохи Відродження в Італії була в основному вокальною, а провідним жанром — меса. Це багаточастинний хоровий твір на обов’язкові тексти молитов латинською мовою. Основних частин було п’ять: Kyrie eleison (Господи, помилуй), Gloria (Слава), Kredo (Вірую), Sanktus (Свят Господь Бог), Agnus Dei (Агнець Божий). У хоровому співі склався так званий „строгий стиль” — в музиці уникали хроматизмів, збільшених і зменшених інтервалів, обмежувалося вживання дисонансів. Музика відрізнялася урівноваженістю, незворушно ясною і строгою красою.

В італійській церковній музиці утворилося дві школи: римська і венеціанська. Главою римської став Джованні П’єрлуїджі да Палестрина. Його численні (більше п’ятисот) твори вражали найвищою майстерністю. Музика Палестрини, перейнята глибокою людяністю, була зразком для багатьох композиторів XVII — XVIII століть в різних країнах Європи.

Засновником венеціанської школи став Адріан Вілларт, який розробляв пишний хоровий стиль, з більш складною музичною мовою і сміливими звукосполученнями.

Італійське Відродження залишило і праці з теорії музики. Учений чернець Джозеффо Царліно написав книгу „Встановлення гармонії”, в якій спробував пояснити закономірності музики свого часу.

З кінця XVI століття в Неаполі, а потім у Венеції з’явилися консерваторії — притулки для дітей-сиріт, окремо для хлопчиків і дівчаток, де їх навчали професійному співу і грі на музичних інструментах. Пізніше ці притулки перетворилися на професійні музичні учбові заклади.

◀  Попередня тема   ♬   Наступна тема  ▶