Українська і зарубіжна музична література. 13

Українська і зарубіжна музична література

Другий рік навчання

Тема 13. Мистецтво України XIV–XVI століть

Культура України XIV–XVI століть розвивалася в несприятливих історичних умовах. Після завоювання Русі монголо-татарами Київська держава перестала існувати. Майже 80 років монголи правили завойованою територією. Із середини XIV століття на Україну проникають войовничі литовські племена. Однак уже з кінця XIV століття литовців почали витісняти з України більш численні й агресивні поляки, які прагнули змусити українців прийняти їхню мову, культуру і католицьку релігію. В часи польського панування народу України довелося боротися за збереження православної релігії і культурних традицій.

У цій боротьбі брали участь і українські аристократи, і простий народ. У 1580 році князь Костянтин Острозький заснував у своєму маєтку Острозі перший православний вищий навчальний заклад — греко-слов’яно-латинський колегіум. В Острозі засновник українського друкарства Іван Федоров у 1680 році випустив „Острозьку Біблію” церковнослов’янською мовою.

У багатьох містах України виникали братства — культурні організації українських торговців і ремісників. При братствах відкривалися школи, в яких навчання велося українською мовою. З’явилися нові підручники, серед них — знаменита „Граматика словенська” Мелетія Смотрицького.

У цей історичний період Україна через поляків і литовців була тісно пов’язана з Західною Європою, сприймала європейські культурні впливи, її духовне життя було багатим і різноманітним. Епоха Відродження залишила в Україні багато чудових пам’яток архітектури. Кращі з них, побудовані переважно в XVI столітті, збереглися, зокрема, у Львові.

Якісно міняється музична культура України. У народній творчості, поряд з розвитком традиційних, виникають нові жанри. Розвиток народної музичної творчості відбувався на основі давньоруських фольклорних традицій, але на більш високому рівні. Як продовження давніх билин, в XV столітті відроджується народний героїчний епос України у формі історичних пісень і дум. Це пов’язане з появою козацтва і його боротьбою з іноземними загарбниками. Думи й історичні пісні прославляли народних героїв, закликали до боротьби з поневолювачами, оспівували подвиги й хоробрість козаків та їхніх ватажків.

Створювали думи народні мандрівні співці-кобзарі. Це були професійні музиканти, організовані по-цеховому, в братства, з особливою системою навчання і екзаменів-посвят. У своїй творчості кобзарі в художній формі відображали важливі історичні події, що відбувалися в суспільстві. Досить часто вони брали участь у повстаннях і військових походах. Назва „кобзар” походить від кобзи — інструмента, який за формою корпуса і загнутою голівкою грифа нагадував лютню. Іншим інструментом мандрівних музикантів була колісна ліра, а пізніше бандура. До репертуару кобзарів входили й лірико-драматичні пісні — балади, а також танцювальні й жартівливі пісні.

При церквах, братських школах і багатих маєтках формуються хорові капели. З XVI століття церковний спів стає багатоголосним (партесним), поширюється лінійна нотація. З цього ж часу починає свою історію жанр канта — вокального твору релігійного або світського змісту, який виконувався без супроводу, зазвичай триголосно.

На початку XIV століття землі, що розташовувалися на північ і схід від України, об’єдналися навколо Москви, утворивши в XV столітті велику державу, мистецтво якої було пов’язане з православними традиціями і спиралося на візантійську і слов’янську спадщину. У церковній музиці цієї держави, яка в ті часи називалася Московією, в XIV–XVI століттях розвивалося мистецтво церковного співу. Спів був одноголосним. Москва, що стала столицею, об’єднала різні місцеві співацькі школи. При царському дворі було створено придворний хор „государевих півчих дяків”, який досяг розквіту за часів царя Івана Грозного, що сам непогано співав. У складі цого хору були видатні співаки Федір Крестьянін і Іван Ніс, які мали великий вплив на розвиток церковного співу. Розвивалася освіта співаків, з’явилися „співацькі абетки”, за якими вивчався знаменний спів. Виник новий для московської музики „демественний розспів”, святковий і пишний, що застосовувався в особливо урочистих випадках.

Світське музичне мистецтво, засуджуване церквою, розвивалося у творчості скоморохів, які брали участь у народних святах і обрядах.

◀  Попередня тема   ♬   Наступна тема  ▶