Українська і зарубіжна музична література. 3

Українська і зарубіжна музична література

Третій рік навчання

Тема 3. Крістоф Віллібальд Глюк (1714–1787)

Віденський музичний класицизм

Класицизм у музиці багато в чому не схожий на класицизм у театрі, архітектурі або живописі. В музиці неможливо наслідувати античні традиції, тому що вони майже невідомі. Неможливо контролювати розумом почуття людини, з якими пов’язаний зміст музичних творів. Однак композитори-класики створили дуже струнку і логічну систему правил побудови творів. Завдяки цьому найскладніші почуття набували ясної і досконалої форми, ставали предметом осмислення, а не переживання. Музика композиторів-класиків багато в чому протилежна яскраво емоційній музиці бароко. Їй властива шляхетна стриманість у прояві почуттів, ощадливе використання виразних можливостей: гармонії, тембрів та інших засобів.

У середині XVIII століття Крістоф Віллибальд Глюк, додержуючись художніх принципів класицизму, створив новий тип опери. Вершиною в розвитку музичного класицизму стала творчість Йозефа Гайдна, Вольфганга Амадея Моцарта, Людвіга ван Бетховена. Ці композитори працювали переважно у Відні й утворили напрямок у музичній культурі, що називають Віденською класичною школою. Твори віденських класиків, близькі й зрозумілі дуже багатьом людям, і зараз популярні у слухачів. Дотепер зберігає своє значення також система жанрів, форм і правил гармонії, розроблена віденською школою.


Крістоф Віллібальд Глюк (1714–1787)

З іменем цього композитора пов’язана поява опери, заснованої на художніх принципах класицизму. До середини XVIII століття італійська „серйозна опера” і французька „лірична трагедія” багато в чому застаріли, а комічні опери обмежувалися дрібними побутовими темами, у той час як класицизм потребував творів, здатних вирішувати високі моральні проблеми. Творцем опери нового типу став Крістоф Віллібальд Глюк. Його кращі опери, як правило, написані на античні сюжети і багато в чому пов’язані з традиціями античного театру — в них мінімальна кількість дійових осіб, кожна з який символізує певне поняття (Любов, Обов’язок, Справедливість), важливу роль відіграє хор. У новаторських операх Глюка музика цілком підлегла драматургії, змісту слів. В аріях композитор відмовився від віртуозності і прикрас, якщо вони суперечили змісту дії, більш мелодизованим став речитатив, зросла роль оркестру. Балетні сцени в операх Глюка не є вставним дивертисментом, як це було колись, а органічно включені в дію. Основа музики Глюка – мелодія, завжди природна й виразна. „Я хотів привести музику до її справжньої мети, яка полягає в тому, щоб надати поезії більше виразної сили... не перериваючи дії і не розхолоджуючи її непотрібними прикрасами”, – писав композитор.

Крістоф Віллібальд Глюк народився в австрійському місті Ерасбах в родині лісничого. З трьох років виявив яскраві здібності, музиці навчався в Празі. З 1735 року працював домашнім музикантом у багатих будинках Відня. Чотири роки Глюк провів у Мілані, де завершив свою музичну освіту. В Італії композитор написав свої перші опери в традиціях італійської opera seria, що мали великий успіх. У складі оперної трупи він відвідав багато європейських міст. У 1745 році в Лондоні Глюк знайомиться з музикою Генделя і вивчає англійські народні пісні.

З 1752 року Глюк живе у Відні. У 1754 році він стає придворним композитором. На цей час Глюк уже був автором багатьох відомих опер і декількох балетів. Вивчивши італійську, французьку і німецьку оперні традиції, композитор поступово прийшов до думки про оперну реформу.

Першими операми, створеними за новими правилами, стали „Орфей і Еврідіка”, „Альцеста”, „Парис і Єлена”, написані в співробітництві з італійським поетом і драматургом Раньєрі да Кальцабіджі. Ці роботи Глюка одержали визнання у Відні.

У 1774 році Глюк переїжджає до Парижа, де пише ще кілька новаторських опер, що викликали як захоплення слухачів, так і суперечки. Композитора підтримували філософи і письменники Жан Жак Руссо, Дені Дідро.

До Відня Глюк повернувся в 1779 році. У цьому місті композитор провів останні роки життя.

Опера „Орфей і Еврідіка”

Це перша з реформаторських опер Глюка. Опера написана на лібрето драматурга Кальцабіджі за античним сюжетом. Співак Орфей сумує за померлою коханою дружиною Еврідікою. Амур повідомляє йому волю богів: Орфей повинен спуститися за Еврідікою у підземне царство мертвих і вивести її на землю, жодного разу не глянувши на дружину. Орфей спускається у світ тіней, своїм чарівним співом пом’якшує гнів грізних фурій, проходить в Елізіум, де живуть чисті душі, і, знайшовши серед них Еврідіку, веде її на землю. Зглянувшись на благання дружини, Орфей порушує заборону богів, і Еврідіка знову вмирає. Однак Амур, співчуваючи Орфею, пробуджує Еврідіку до нового життя.

Важливу роль в опері грають хорові сцени. Одна із найвиразніших – сцена Орфея з мешканцями підземного світу. Своїм прекрасним співом і грою на лірі музикант поступово заспокоює лютих фурій. Символічний зміст цього епізоду – боротьба людини із силами смерті.

Світлий спокій чистих душ у полях Елізіуму зображує балетна сцена в опері. У світі блаженних тіней панує безмежний спокій. Прекрасний епізод з музики балету – знамените соло флейти, відоме під назвою „Мелодія”.

◀  Попередня тема   ♬   Наступна тема  ▶