Українська і зарубіжна музична література. 4

Українська і зарубіжна музична література

Третій рік навчання

Тема 4. Йозеф Гайдн (1732–1809)

Гайдн був видатним представником віденської класичної школи. З його творчістю пов’язаний розквіт таких жанрів, як симфонія (їх збереглося 104), клавірна соната (52), квартет. Композитор писав також концерти для різних інструментів, камерні ансамблі, духовну музику, опери й ораторії.

Гайдну належить заслуга формування постійного складу симфонічного оркестру, що є однією з ознак класицизму. Звучання інструментів приводилося в такий спосіб до певної системи, що підкорялася правилам інструментування, ставало цільним і однорідним.

У своїй творчості Гайдн спирався на музику народів Австрії, використовуючи справжні народні мелодії або створюючи свої власні в характері народних наспівів.

Франц Йозеф Гайдн народився в Австрії в селищі Рорау в селянській родині. У домі його батьків любили музикувати. Вже в п’ять років Гайдн, який виявив неабиякі музичні здібності, співав у хорі невеликого містечка Хайнбурга, а потім його прийняли до хорової капели при кафедральному соборі святого Стефана у Відні. У капелі Гайдн провів дев’ять років, виконуючи сольні партії, там же він познайомився із симфонічною, клавірною й оперною музикою австрійських і італійських композиторів, навчився грати на скрипці і клавікорді. На цей час припадають і перші спроби створення музики.

У сімнадцять років Гайдн втратив голос і був звільнений з капели. Кілька років композитор жив на випадкові заробітки. Тоді були написані його перші великі твори, кращий з який — зінгшпиль (комічна опера) „Новий кривий чорт”. Важливу роль у долі Гайдна в цей період відіграло знайомство з італійським композитором, співаком і педагогом Нікколо Порпора, який давав йому поради з композиції.

До 1761 року Гайдн стає вже досить відомим у Відні композитором. Багатий угорський князь Естергазі запрошує його на посаду капельмейстера (керівника оркестру і співаків) у своєму маєтку. На службі в Естергазі Гайдн провів тридцять років. Тут він написав більшість своїх творів. Про творчість Гайдна стало відомо далеко за межами Австрії.

„Я був відрізаний від світу. Навколо не було нікого, хто б бентежив мене... Я був приречений на оригінальність”, — писав Гайдн про час своєї роботи у князя.

В 1791 році князь помер, і капелу розпустили. Спадкоємці Естергазі призначили Гайдну пенсію, достатню для того, щоб оселитися у Відні, подорожувати, виступати з концертами. Композитор двічі відвідав Англію, де з успіхом диригував своїми творами, писав музику (зокрема, 12 „Лондонських симфоній”), познайомився з ораторіями Генделя, що традиційно виконувалися в Лондоні. Під враженням творчості Генделя Гайдн написав свої останні великі твори — ораторії „Сотворення світу” і „Пори року”.

В останні роки життя Гайдн уже не займався творчістю. Композитор помер у Відні в 1809 році.

Симфонічна творчість Гайдна. Симфонія № 103 Es-dur

Слово „симфонія” давньогрецького походження, воно означає „співзвуччя”, „злагода”. Цим словом тривалий час називали різні твори для оркестру. На самостійний концертний твір симфонія перетворилася в XVIII столітті завдяки чеським музикантам з мангеймського оркестру.

Йозефа Гайдна часто називають „батьком” класичної симфонії. Саме в його творчості симфонія стала провідним жанром інструментальної музики, остаточно затвердився симфонічний цикл, що сформувався у творчості мангеймських композиторів. Слово „цикл”, „циклічність” означає багаточастиність твору. У класичній симфонії зазвичай чотири частини. Традиційно перша і четверта частини звучать в основній тональності.

Перша частина, як правило, виконується у швидкому темпі і пишеться в сонатній формі, що містить три розділиекспозицію, розробку і репризу і побудована на співставленні двох основних музичних темголовної і побічної. Іноді першій частини симфонії передує повільний вступ.

Вступ

Експозиція

ГП
мажор
СП
ПП
домінантова
тональність
ЗП

або

ГП
мінор
СП
ПП
домінантова
(частіше натуральна)
або
паралельна
тональність
ЗП

Розробка

Реприза

ГП СП
ПП ЗП

Головна тональність

Кода

Друга частина симфонії повільна, лірична. Музика третьої частини найчастіше танцювальна або фантазійна і утворює тричастинну репризну форму. Композитори XVIII століття використовували в третій частині симфонії жанр менуету — найбільш розповсюдженого танцю тієї епохи. Четверта частина симфонії, її фінал, виконується у швидкому темпі. Це підсумок розвитку тем і образів усього твору.

Симфонія Гайдна Es-dur — одна з дванадцяти „Лондонських симфоній”, її називають „Симфонією з тремоло литавр”. Перша частина починається з повільного таємничого вступу, що контрастує з темами експозиції:

В основі сонатного Allegro — дві танцювальні теми, легкі і витончені. Для симфоній Гайдна не типовий значний контраст між головною і побічною партіями.

головна партія

побічна партія

Друга частина симфонії, Andante, за характером спокійна і серйозна. Вона написана у формі подвійних варіацій. По черзі розвиваються, поступово зближуючись, дві різні за настроєм теми — мінорна і мажорна:

перша тема

друга тема

Третя частина, менует, написана в тричастинній репризній формі. Середня частина менуету називається тріо, звучність оркестру в ній полегшена. В основі фіналу симфонії — весела мелодія, яку виконують струнні на тлі „золотого ходу” валторни:

Усі частини симфонії поєднані радісним настроєм музики, заснованої на танцювальних мелодіях народного складу.

Клавірна творчість Гайдна. Сонати e-moll і D-dur

Для клавіру Гайдн написав дуже багато творів. Це сонати, рондо, варіації, невеликі п’єси в танцювальних жанрах. Клавірні твори Гайдна і зараз виконуються в концертах, їх грають і досвідчені музиканти, і початківці.

Краща частина клавірної спадщини Гайдна — його сонати. На відміну від симфонії, соната призначена лише для одного інструмента (як правило, фортепіано), або для двох (один із яких фортепіано). Зазвичай це тричастинний цикл: сонатне allegro, повільна частина, швидкий фінал, часто у формі рондо. Частини циклу, контрастуючи між собою, розкривають єдиний художній задум.

Гайдн написав 52 клавірні сонати. Їхня прозора звучність пов’язана з особливостями клавесина, для якого писалися ці твори. Найвідоміші з клавірних сонат Гайдна — Es-dur, D-dur, e-moll та інші.

Головна партія першої частини сонати e-moll написана в дуже швидкому темпі (presto), звучить схвильовано і неспокійно:

Побічна партія в паралельному мажорі — більш світла і м’яка:

Друга частина сонати, Andante — ліричний центр твору. У неквапливій музиці відсутні контрасти і напруженість:

Фінал сонати написаний у формі рондо. Граціозний і схвильований рефрен чергується з двома епізодами, які можна розглядати як варіації на тему рефрену:

Веселу, жваву, життєрадісну сонату Ре мажор часто грають і учні, й знані піаністи. Ця соната також складається з трьох частин. Швидкі і веселі крайні частини обрамляють більш спокійну і зосереджену середню.

Перша частина написана в сонатній формі. Головна партія жвава і задерикувата, побічна, більш м’яка і витончена, написана в тональності домінанти – Ля мажорі. Після напруженої розробки обидві теми звучать в основній тональності – Ре мажор.

Зміст другої частини – глибокий серйозний роздум. Фінал, написаний у формі рондо, повертає слухачів до веселого настрою першої частини.

У сонатах Ре мажор і мі мінор проявилися характерні риси більшості клавірних творів Гайдна – легкість і краса мелодій, відсутність різкого контрасту між темами, невелика звукова насиченість.

„Часто… таємне почуття шепотіло мені: „В цьому світі так мало задоволених і щасливих людей… Можливо, твоя робота стане іноді джерелом, з якого обтяжена турботами або втомлена від справ людина здобуде перепочинок і бадьорість”. Це слугувало мені могутнім спонукальним засобом, що примушував прагнути вперед…”, – писав композитор в одному з листів наприкінці життя. Далеко не вся величезна творча спадщина Гайдна зберегла своє значення до наших днів. Багато що застаріло і стало нецікаве. Однак кращі твори композитора, життєрадісні, дотепні, написані з добрим гумором, і сьогодні хвилюють і радують слухачів. Музика Гайдна пережила століття і багато в чому вплинула на творчість композиторів наступних поколінь. „Ніхто не в змозі робити все: і жартувати, і вражати, викликати сміх і глибоко зворушувати, і все однаково добре, як це вміє Гайдн”, - говорив В.А. Моцарт.

◀  Попередня тема   ♬   Наступна тема  ▶