Українська і зарубіжна музична література. 2

Українська і зарубіжна музична література

Третій рік навчання

Тема 2. Романтизм у музиці Німеччини XIX століття

Композитори-романтики Німеччини у своїй творчості спиралися на багаті традиції німецького мистецтва. Крім того, важливе місце у творчості німецьких романтиків займає національний музичний фольклор. Провідними жанрами у творчості композиторів Німеччини XIX століття були вокальна мініатюра і камерно-інструментальні твори. В цей час у Німеччині сформувалася національна романтична опера, виникли нові жанри симфонічної музики, зокрема, концертна увертюра.

Карл Марія фон Вебер (1786–1826)

Композитор, диригент і піаніст, один з засновників музичного романтизму в Німеччині і творець німецької національної романтичної опери. Народився в родині музикантів, музики вчився в батька, а також у відомих німецьких і австрійських композиторів. З одинадцяти років виступав як піаніст-вітруоз, а з вісімнадцяти диригував театральними оркестрами. З 1813 по 1816 рік Вебер керував оперним театром у Празі, а в 1817 році очолив театр у Дрездені.

Найбільш цінна частина творчої спадщини Вебера – три його останні опери, „Чарівний стрілець”, „Евріанта” і „Оберон”, написані на сюжети народних переказів. Перша з них, „Чарівний стрілець”, була вперше поставлена в Берліні в 1821 році. У лібрето композитор використав народну легенду про мисливця, що продав душу дияволу. В опері реалістичні картини переплітаються з народно-фантастичними образами. В музиці широко використані інтонації німецьких народних пісень і танців. У зображенні фантастичного світу злих сил важливу роль грають оркестрові епізоди, в яких використовуються незвичайні барви, вигадливі дисонуючі гармонії, сміливі тональні співставлення. Багато уваги композитор приділяє відображенню почуттів головних героїв – Макса й Агати.

У своїй творчості Вебер звертався і до інструментальних жанрів. Широко відомі його фортепіанні твори – сонати, варіації, п’єси, а також концерти для різних інструментів з оркестром.

В різні періоди життя Вебер публікував критичні статті, присвячені аналізу нових музичних творів, в яких незмінно виступав за розвиток національного мистецтва.

Фелікс Мендельсон-Бартольді (1809–1847)

Композитор, диригент, піаніст і органіст, один із найзначніших німецьких композиторів XIX століття. Однією з найважливіших сторін діяльності Мендельсона була його музично-просвітницька робота.

Композитор народився в Гамбурзі в культурній і заможній родині, одержав прекрасну різнобічну освіту, в тому числі й музичну, з дитинства спілкувався з багатьма видатними діячами науки і мистецтва свого часу. З десяти років виступав як піаніст-віртуоз, тоді ж почав складати музику. Зразком для себе композитор вважав твори Баха, Моцарта, Бетховена.

Мендельсон був також талановитим диригентом, що пропагував кращі досягнення світової музичної культури. Завдяки його зусиллям, після багатьох літ забуття виконувалася і видавалася музика І.С. Баха, вперше прозвучали деякі твори Генделя, Моцарта, Шуберта та інших композиторів.

З ініціативи Мендельсона в 1843 році була відкрита перша в Німеччині Ляйпцігська консерваторія. Система музичної освіти, розроблена композитором, стала зразком для багатьох вищих музичних навчальних закладів у Німеччині й інших країнах.

Мендельсон писав твори майже у всіх музичних жанрах. Характерні риси його музики — опора на стародавні німецькі традиції, мелодійність і доступність, перевага світлих образів. Центральне місце у творчості Мендельсона займають ліричні „Пісні без слів” для фортепіано, близькі до німецької побутової вокальної музики. Ці п’єси, мелодійні і технічно нескладні, часто грають учні і студенти музичних навчальних закладів і музиканти-аматори.

Мендельсон багато працював у жанрах симфонічної музики. З його симфоній найбільш відомі „Італійська” і „Шотландська”. Композитор створив новий жанр симфонічної музики – програмну концертну увертюру. Найвідоміша з увертюр Мендельсона – казково-романтична „Сон літньої ночі” за однойменною комедією Шекспіра, перша частина з музики до театральної постановки. Частиною з музики до цієї п’єси є і знаменитий „Весільний марш”.

Одним з кращих творів Мендельсона є також Концерт для скрипки з оркестром e-moll, у якому поєдналися класична ясність форми і серйозність змісту з романтичною щирістю і поетичністю.

Роберт Шуман (1810–1856)

Німецький композитор-романтик, диригент, суспільний діяч. Боровся за прогрес у музиці, хотів, щоб „музика виходила з глибини сьогодення і була не тільки приємною, утішною і красивою за звучанням, але і прагнула до чогось ще”.

Роберт Шуман народився в містечку Цвіккау недалеко від Бонна. Рано виявив художню обдарованість: писав вірші, музику, грав на фортепіано. На настійну вимогу батьків вступив до юридичного факультету університету, одночасно займався музикою у відомого педагога Ф. Віка, дочка якого, талановита піаністка Клара, стала згодом його дружиною.

У 1834 році Шуман заснував у Ляйпцигу „Новий музичний журнал” і протягом десяти років був його головним редактором, розповідаючи про музику в цікавій формі. Часто Шуман писав статті від імені вигаданих ним героїв — палкого Флорестана, мрійливого Евзебія, розважливого Раро. В ці роки композитор разом зі своїм другом Феліксом Мендельсоном бере активну участь у створенні і роботі Ляйпцігської консерваторії.

На цей же час припадає і розквіт його композиторського таланта. Шуман пише цикли фортепіанних п’єс „Метелики”, „Карнавал”, „Фантастичні п’єси”, „Крейслеріана” (за творами письменника-романтика Гофмана) та інші, а також фортепіанні сонати. Кілька творів для фортепіано Шуман присвятив дітям. У циклі „Дитячі сцени” він з теплим гумором дивиться очима дорослого на світ дітей. Для піаністів-початківців Шуман написав „Альбом для юнацтва”, що складається з нескладних програмних п’єс. Багато з них і зараз входить до репертуару учнів дитячих музичних шкіл. Дітям адресовано також збірку фортепіанних дуетів „20 п’єс для великих і маленьких дітей”.

Композитор створив декілька вокальних циклів, найбільш відомі з них — „Любов поета”, „Любов і життя жінки”, „Мірти”, а також „Пісенний альбом для юнацтва”. Шуман звертався і до великих жанрів. Він автор концерту для фортепіано з оркестром, чотирьох симфоній, ораторії „Рай і Пері”, музики до драми Байрона „Манфред”, опери „Геновева” на сюжет середньовічної легенди.

В останнє десятиліття життя разом із Кларою, що була першою виконавицею його фортепіанних творів, Шуман неодноразово гастролював у різних країнах Європи. Побували вони й у Росії, де їх приймали з захватом і почестями.

Карнавал

Один із найбільш оригінальних творів композитора. Цикл складається з двадцяти п’єс, в яких утілилося багато чого з життя, міркувань і захоплень Шумана пори його творчого розквіту. В „Карнавалі” проходять образи як вигаданих осіб, так і реальних людей: це Флорестан і Евзебій, Шопен і Паганіні, персонажі італійської комедії масок (Пьєро, Арлекін, Панталоне, Коломбіна), Клара („Кіарина”), перша любов Шумана Ернестіна („Естрелла”). Майстер музичного портрета, Шуман умів одним штрихом передати найхарактерніше в образі героя.

Кульмінація циклу — „Марш Давидова братерства” (вигаданого Шуманом союзу), в якому близькі йому за переконаннями люди виступають проти обивателів, далеких від усього нового і сміливого в мистецтві. Цикл фортепіанних п’єс „Карнавал” – одна з найрадісніших і найсвітліших сторінок творчості Шумана.

Ріхард Вагнер (1813–1883)

Розквіт творчості Вагнера припадає на другу половину XIX століття, коли німецька музична культура переживала піднесення, пов’язане з поширенням ідеї національного об’єднання. У багатьох містах Німеччини з’явилися гарні хори й оркестри, пожвавилося театрально-концертне життя, розвивалася музична критика. Вагнер, останній великий композитор-романтик XIX століття, увійшов до історії мистецтва не тільки як композитор, але і як чудовий диригент, талановитий поет-драматург, обдарований публіцист, теоретик музичного театру.

Вагнер насамперед оперний композитор. Головним жанром він вважав музичну драму, зміст якої повинен ґрунтуватися на давніх міфах і легендах, що затверджують вічні цінності. Драматургію твору виявляє музична декламація, яку композитор називав «нескінченною мелодією», побудована на довгих музичних фразах, що плавно перетікають одна в одну. Те, що до кінця не може виразити слово, передає оркестр, роль якого в операх Вагнера дуже велика. Характерною рисою творчості композитора є використання системи лейтмотивів — музичних тем, пов’язаних з визначеними образами. У творчій спадщині Вагнера тринадцять опер. Майже всі вони створені на сюжети давніх німецьких легенд. Лібрето для своїх опер Вагнер писав сам.

Крім того, композитор написав ряд симфонічних і вокальних творів, кілька сонат і п’єс для фортепіано, а також безліч літературних творів з питань історії, політики, культури, театру, музики.

Вагнер народився в 1813 році в Ляйпцигу, зростав у артистичному оточенні. Музики почав учитися тільки з п’ятнадцяти років, але вже до двадцяти років написав кілька сонат і п’єс для фортепіано, ряд оркестрових творів, у тому числі симфонію. З 1834 року працював диригентом в оперних театрах Магдебурга і Риги, кілька років жив у Парижі. В цей час Вагнер пише свої перші опери, що не мали успіху.

У 1842 році Вагнер повертається до Німеччини і стає диригентом оперного театру в Дрездені. На цей час припадає створення опер на сюжети німецьких народних легенд. Ці опери — „Летючий голандець”, „Тангейзер” і „Лоенгрін” — принесли композитору успіх.

Після поразки в Німеччині революції 1849 року Вагнер був змушений на десять років залишити батьківщину. До 1858 року він жив у Швейцарії. Там композитор почав роботу над тетралогією (циклом з чотирьох опер) „Кільце нібелунга” і оперою „Трістан і Ізольда”. З 1858 року Вагнер багато концертував як диригент. У 1863 році він відвідав Росію, дав шість концертів у Петербурзі і три в Москві.

З 1861 по 1867 рік Вагнер працював над оперою „Нюрнберзькі мейстерзінгери”, головним героєм якої став не легендарний, а реальний персонаж — співак-швець Ганс Сакс. У цьому творі Вагнера, світлому і радісному, найбільш яскраво проявилися риси реалізму.

У 1866 році композитор знову виїхав до Швейцарії, де жив до 1872 року. У цей період він закінчив тетралогію „Кільце нібелунга”, до якої увійшли опери „Золото Рейну”, „Валькірія”, „Зиґфрід” і „Загибель богів”.

У 1872 році Вагнер повертається до Німеччини. У нього з’явилася можливість здійснити свою давню мрію — відкрити власний музичний театр. Спорудження будинку в баварському місті Байрейті було закінчене в 1872 році. З того часу там щорічно проходять фестивалі, на яких звучать опери Вагнера.

У 1882 році, незадовго до смерті, композитор завершив свій останній твір — оперу „Парсифаль”, в якій втілив мрію про сильну особистість, непідвласну життєвим випробуванням.

Іоганнес Брамс (1833–1897)

У своїй музиці Брамс продовжував класичні традиції, збагачуючи їх досягненнями німецького романтизму. Творчість Брамса — підсумок розвитку німецької музики XVIII — XIX століть. Брамс створив безліч творів у всіх відомих на той час жанрах (крім опери). Він автор чотирьох симфоній, камерно-інструментальних ансамблів, сонат, п’єс, варіацій і інших творів для фортепіано. Значну частину творчої спадщини Брамса складають вокальні і вокально-симфонічні твори: пісні і романси, ансамблі і хори, кантати. На відміну від більшості романтиків, композитор у своїй музиці уникав повної відкритості в зображенні почуттів. Вона переважно серйозна і стримана.

Характерною рисою творчості композитора є також інтерес до народної музики — насамперед німецької, а також угорської, слов’янської, циганської. Брамс залишив кілька збірок обробок народних пісень, до яких увійшло більше ста творів.

Іоганнес Брамс народився в Гамбурзі в родині міського музиканта. Із семи років почав учитися гри на фортепіано, пізніше брав уроки теорії музики і композиції. З чотирнадцяти років Брамсу довелося працювати — він грав на роялі в ресторані, у театрах, давав приватні уроки музики. В цей час Брамс уже писав музику, але його ранні твори не збереглися.

У 1853 році, під час концертної подорожі з угорським скрипалем Е. Ременьї містами Німеччини, Брамс познайомився з Р. Шуманом. Захоплений музикою Брамса, Шуман написав для „Нового музичного журналу” статтю „Нові шляхи”, що принесла молодому композитору популярність. З цього часу до самої смерті Шумана в 1856 році Брамс був його другом і учнем.

Після смерті Шумана Брамс кілька років їздив з гастролями по Німеччині. Серед творів цього періоду — Перший фортепіанний концерт, камерні ансамблі, вокальна музика. Композитор вивчає народну музику, видає збірки обробок німецьких народних пісень. Серед них — збірка дитячих пісень, багато з них виконується і зараз („Колискова”, „Домовик”, „Спляча красуня”).

У 1862 році Брамс переїжджає до Відня. В перші роки життя у Відні він закінчив „Німецький Реквієм”, для якого використав фрагменти з Біблії німецькою мовою. Завдяки цьому твору Брамс став знаменитим у Європі композитором. Були створені також пісні на вірші Ґете і сучасних Брамсу поетів, „Пісні любові” для вокального квартету і фортепіано в чотири руки, написані в жанрі вальсу і призначені для домашнього музикування. Для двох фортепіано Брамс пише знамениті „Угорські танці”, в яких використані народні угорські наспіви.

У 1876–1877 роках Брамс закінчує Першу і Другу симфонії, а в 1883–1885 роках з’являються Третя і Четверта симфонії, найбільш яскраві зразки симфонічної творчості композитора.

Найзначніші твори останніх років життя Брамса — „Чотири строгі наспіви для баса” на біблійні тексти, а також збірка із сорока дев’яти народних пісень, які композитор записав і обробив.

◀  Попередня тема   ♬   Наступна тема  ▶