Українська і зарубіжна музична література. 10

Українська і зарубіжна музична література

Третій рік навчання

Тема 10. Легка музика XIX століття

У середині XIX століття в європейських країнах були дуже популярні розважальні музичні жанри. В цей час сформувався жанр оперети (з італійської – „маленька опера”). Оперета виникла на основі традицій французької й італійської комічної опери, австрійського і німецького зінгшпиля. Основою розвитку дії в опереті є музика, але, на відміну від опери, переважають полегшені форми – куплетні пісні, побутові танці, що чергуються з розмовними діалогами. Для оперети характерні нескладні веселі сюжети, іноді з елементами сатири. Творцем французької оперети вважають Жака Оффенбаха (1819–1880 рр.). Оффенбах народився в Німеччині, дуже рано почав грати на скрипці й віолончелі і складати музику. У чотирнадцять років він переїхав до Парижа і вступив до консерваторії, після закінчення якої грав в оркестрі і писав музику, що спочатку не мала успіху. В 1855 році Оффенбах відкрив власний театр „Паризькі буфи” – перший у світі театр оперети. На його сцені в 1858 році відбулася прем’єра першої великої оперети, що принесла автору славу – „Орфей у пеклі”. Загалом Оффенбах написав більше сотні музично-театральних творів. Найвідоміші з них – „Прекрасна Єлена”, „Синя Борода”, „Перікола”, „Паризьке життя”. Для своїх оперет він зазвичай вибирав сюжети, в яких містилися натяки на сучасні композитору політичні події, а в музиці спирався на пісенно-танцювальні жанри, що народилися в нічних кав’ярнях – куплети і канкан, швидкий еротичний танець, що, як правило, був кульмінацією спектаклю. Останній твір Оффенбаха, романтична лірико-комедійна опера „Казки Гофмана”, була вперше поставлена після смерті автора. В Австрії одним з перших почав писати оперети композитор і диригент Франц фон Зуппе. Найвідоміший його твір – „Донна Жуаніта”. Однак родоначальником віденської оперети вважається Іоганн Штраус (1825–1899 рр.), який також увійшов до історії музики як найбільший майстер вальсу. Іоганн Штраус народився у Відні в родині музиканта. Музикою займався з раннього дитинства, свій перший вальс написав у шість років. Його батько, Іоганн Штраус-старший (1804–1849 рр.), був керівником невеликого струнного оркестру, для якого сам писав музику, переважно танцювальну. Гастролі оркестру Штрауса-батька з великим успіхом проходили в Англії, Франції, Німеччині. Другом і суперником Штрауса-старшого був композитор, скрипаль і диригент Йозеф Ланнер (1801–1843 рр.), якого вважають одним з засновників віденського вальсу. Оркестр Ланнера був серед перших, що почали виконувати симфонізовану танцювальну музику – цикли з п’яти вальсів зі вступом і закінченням. Однак з 1844 року кращим композитором і виконавцем танцювальної музики у Відні стає Іоганн Штраус-молодший зі своїм оркестром. Штраус написав близько п’ятисот концертно-побутових творів, майже третина з них – вальси. Ранні вальси Штрауса-сина нагадували твори його батька і Ланнера, але дуже скоро він обновив популярний жанр, розширивши його форму і збагативши зміст. Кращі вальси Штрауса, такі як „Синій Дунай”, „Життя артиста”, „Казки віденського лісу”, „Весняні голоси” – це танцювальні поеми, що передають різні відтінки настрою і картини природи. Популярність оркестру Штрауса швидко зростала. Він багато виступав у Європі, у 1872 році відвідав з концертами Америку. З 1855 по 1865 роки, потім у 1869 і 1872 роках Штраус приїжджав на гастролі до Росії, де, крім своєї музики, виконував твори російських композиторів – Глінки, Сєрова, Чайковського. Російські наспіви використані в його вальсі „Прощання з Петербургом”, „Російській фантазії”, фортепіанній фантазії „У російському селі”. Другий період творчості Штрауса пов’язаний з жанром оперети. Театральну музику композитор почав писати, ознайомившись з творчістю Жака Оффенбаха. В оперетах Штрауса, як і в його концертній музиці, переважають танцювальні жанри — вальс, полька, галоп, чардаш. У цілому віденська оперета, порівняно з паризькою, більш лирична і музикальна, в ній звучить не гостра сатира, а добрий гумор. Кращі оперети Штрауса – „Летюча миша” і „Циганський барон” – і зараз з успіхом ставляться в театрах. Традиції віденської оперети, закладені Іоганном Штраусом, були продовжені на початку XX століття угорськими композиторами Ференцем Легаром (1870–1948 рр.) і Імре Кальманом (1882–1953 рр.), творчість яких була пов’язана з Віднем. У знаменитих оперетах Легара „Весела вдова”, „Граф Люксембург”, „Циганська любов” сполучаються мотиви австрійських, угорських, румунських і слов’янських пісень і танців. Яскравими танцювальними мелодіями, близькими до угорської народної музики, відрізняються оперети Кальмана „Сильва”, „Баядера”, „Графиня Маріца”, „Принцеса цирку”, „Фіалка Монмартра”.

◀  Попередня тема   ♬