Українська і зарубіжна музична література. 4

Українська і зарубіжна музична література

Третій рік навчання

Тема 4. Олександр Сергійович Даргомижський (1813–1869)

На кінець першої половини XIX століття в російському мистецтві, насамперед у літературі, затвердився критичний реалізм – прагнення художника розкрити в мистецтві правду життя, реальний побут, почуття і переживання звичайної людини і висловити своє ставлення до них. Першим представником цього напрямку в музиці став О.С. Даргомижський. Як і Глінка, Даргомижський боровся за утвердження національно-самобутнього російського мистецтва. Однак, на відміну від Глінки, в його творчості з’являється тема соціальної нерівності, більш докладними і глибокими стають індивідуальні характеристики персонажів, більш складними – конфлікти, викликані їх зіткненням з навколишнім середовищем.

Головне місце у творчості Даргомижського займають вокальні жанри – композитор написав 4 опери, більше 100 романсів і пісень, вокальні ансамблі і хори, а також декілька симфонічних і камерних інструментальних творів. Використовуючи у своїй творчості, подібно до Глінки, інтонації народних наспівів, Даргомижський для втілення образів людей, що його оточували, звертався переважно до сучасних йому міської пісні та романсу.

Першим з російських композиторів Даргомижський почав запроваджувати в творах мелодійні й ритмічні звороти, що відтворюють характерні риси людської мови, збагатив речитатив новими інтонаціями, зробивши його більш індивідуалізованим. „Хочу, щоб звук прямо відбивав слово. Хочу правди”, – писав композитор в одному з листів.

Даргомижський народився в Тульській губернії в маєтку батьків. У чотири роки його перевезли до Петербурга, де пройшло все життя композитора. В родині любили мистецтво, з шести років майбутній композитор учився грати на скрипці і фортепіано, а також брав уроки співу. Перші твори Даргомижського, які він почав писати з одинадцяти років (танцювальні п’єси і варіації для фортепіано, романси) не збереглися.

Аматорські заняття музикою продовжувалися й після того, як у 1827 році Даргомижський почав служити чиновником. У 1834 році, коли його вже знали в Петербурзі як прекрасного піаніста і виконавця романсів, Даргомижський познайомився з Глінкою. З цього часу починається серйозна творча діяльність Даргомижського. За порадою Глінки він, користуючись конспектами Зиґфріда Дена, вивчає теорію музики, пише ряд романсів, у тому числі на слова Пушкіна („Юнак і діва”, „Я вас любив” та інші), працює над першими великими творами – романтичною оперою „Есмеральда” за романом В. Гюго „Собор Паризької богоматері” і кантатою „Торжество Вакха”.

У 1844 році, вийшовши у відставку, Даргомижський здійснив першу подорож країнами Західної Європи, в якій познайомився з їх культурою. Композитор відвідав Відень, кілька німецьких міст, Брюссель, Париж.

Поверненням на батьківщину навесні 1845 року відкривається зрілий період творчості Даргомижського. Композитор почав роботу над оперою „Русалка”, що була завершена в 1855 році. Тоді ж з’являється ряд романсів на вірші Пушкіна, Лермонтова, Кольцова, вокальні ансамблі й хорові твори. В 1853 році в Петербурзі з успіхом пройшов авторський концерт Даргомижського, в якому виступили знамениті співаки О. Петров і П. Віардо.

У 1856 році відбулася прем’єра опери „Русалка”, яку сучасник композитора, музичний критик і композитор О.Н. Сєров назвав „чудовим явищем” в історії російської оперної творчості.

Восени 1864 року Даргомижський знову виїхав за кордон. Подорож тривала до весни 1865 року. Композитор відвідав Лейпціг, Варшаву, Париж і ряд інших європейських міст. У Брюсселі відбувся концерт з творів Даргомижського, який викликав бурхливе захоплення бельгійських слухачів.

В останні роки життя Даргомижський зблизився з передовою творчою молоддю Петербурга. Його друзями стали співробітники сатиричного журналу „Іскра” В.С. Курочкін і П.І. Вейнберг, на тексти яких композитор створив низку яскравих вокальних творів, а також молоді музиканти гуртка, що згодом увійшов до історію музики як „Могутня купка”. Даргомижський брав активну участь у створенні Російського музичного товариства, а в 1867 році був обраний головою петербурзького відділення РМТ. За сприяння Даргомижського в концертах РМТ виконувалися твори молодих авторів – Чайковського, Римського-Корсакова, Мусоргського, Бородіна, а також Глінки і Даргомижського.

В ці роки композитор створив три симфонічні увертюри-фантазії на народні теми – „Баба-Яга”, „Український козачок” і „Фантазія на фінські теми”, що приваблюють майстерністю, гумором і світлим характером. Останнім твором композитора стала експериментальна опера „Кам’яний гість” на текст Пушкіна, цілком заснована на речитативних діалогах. Композитор не встиг закінчити цю роботу. Даргомижський помер у січні 1869 року і похований у Петербурзі на цвинтарі Александро-Невскої лаври.

Творча спадщина композитора нерівноцінна. Кращі його твори – романси і пісні, драматичні сцени з опер „Русалка” і „Кам’яний гість” – і зараз цікаві як для слухачів, так і для виконавців.

Камерна вокальна музика

У камерних вокальних творах, що їх Даргомижський створював протягом усього життя, композитор, продовжуючи традиції Глінки, звертався до всіх популярних на той час вокальних жанрів – „російської пісні”, водевільних куплетів, фантазії, балади, елегії. Як і Глінка, Даргомижський добре знав особливості співацького голосу, був прекрасним виконавцем вокальної музики і постійно працював зі співаками, вимагаючи від них простоти і щирості в передачі людських почуттів. Разом з тим найбільш значними його творами стали ті, у яких традиційні жанри переосмислені і збагачені новими художніми засобами.

Один із кращих романсів раннього періоду – „Я вас любив” на слова Пушкіна. Мелодія всього куплета являє собою єдину лінію, що поступово розвивається, виростаючи з коротких фраз. Ритмічна будова відрізняється свободою і виразністю.

Багато з романсів композитора – точні і яскраві музичні портрети. Створенню чарівного образа щирої і простосердої дівчини в романсі „Шістнадцять літ” на слова Дельвіга сприяє явно виражена вальсовість.

Серед романсів зрілого періоду творчості Даргомижського привертає увагу комедійно-побутова сценка „Мірошник”, написана на текст Пушкіна. Влучними засобами композитор зобразив в особах конфлікт між простакуватим мірошником і його меткою дружиною. Поряд з Пушкіним, одним з найулюбленіших поетів Даргомижського, був Лермонтов. Ліричний монолог „Мне грустно” – один із кращих творів на слова цього автора. На тлі спокійного, зосередженого руху акомпанемента звучить прекрасна пластична мелодія, насичена мовними інтонаціями.

Кілька творів у жанрі „російської пісні” композитор написав на слова народного поета О.В. Кольцова („Я затеплю свечу”, „Без ума, без разума”). У цьому жанрі написана і пісня „Лихорадушка” на слова самого Даргомижського.

Одна з вершин вокальної творчості Даргомижського – балада „Старий капрал” на слова французького поета П’єра Беранже в перекладі Курочкіна. Це монолог і одночасно драматична сцена. Вокальна мелодія точно передає різноманітні відтінки стану героя, його мови. Фортепіанний акомпанемент відрізняється простотою і разом з тим великою насиченістю.

Комічна пісня „Черв’як”, також на слова Курочкіна за віршем Беранже – видатний зразок сатиричного монолога-портрета. Її виконання потребує акторської гри і виразної мімики, позначеної в авторських ремарках.

Так само виразна мініатюра „Титулярный советник” на слова Вейнберга. В короткій розповіді про невдалу любов дрібного чиновника до генеральської дочки точно змальовані і портрети дійових осіб, і ставлення автора до розказаної історії.

Даргомижський збагатив камерну вокальну музику новими жанрами. В його творчості з’явилися різнохарактерні монологи-портрети, музичні сценки, яскраві побутові замальовки. Широке використання мовних інтонацій дозволило композитору більш повно і точно доносити до слухача зміст поетичного тексту. Ці особливості вокальної творчості Даргомижського вплинули на його послідовників і розвивалися у власній оперній творчості композитора.

Опера „Русалка”

Опера „Русалка” – один із кращих творів Даргомижського. Її лібрето написане самим композитором за текстом однойменної незакінченої п’єси О.С. Пушкіна.

За жанром „Русалка” – лірико-психологічна побутова драма з елементами фантастики. Це перша значна російська опера, що з’явилася після „Руслана і Людмили” Глінки. З самого початку композитор привертає увагу слухачів до образів окремих учасників дії, приділяючи велику увагу зображенню їхніх почуттів і характерів.

Опера розповідає про трагічну долю селянської дівчини Наташі та її батька (Мірошника), обдурених Князем. Автор з любов’ю малює портрети головних героїв. Перша дія відкривається арією Мірошника (бас), в якій він показаний у буденній, побутовій обстановці. Композитор з гумором зображує добродушного буркотливого старого, що намагається повчати дочку. Партія Мірошника заснована на народно-побутових інтонаціях.

Перша музична характеристика Наташі (сопрано) – її партія в терцеті, в якому беруть участь також Мірошник і Князь. Щоб передати сум дівчини, її щирі почуття, композитор звертається до виразності міського романсу.

Характери Наташі й Мірошника показані в безупинному розвитку і зміні. В міру того, як Наташа довідується про віроломство Князя, в її характеристиці з’являються жорстокість і ненависть до зрадника. Наприкінці опери вона перетворюється на владну і мстиву Русалку. Страждання перероджують і Мірошника. Комедійні риси в його характері поступаються місцем трагедії батька, що втратив єдину доньку. В такій багатогранності характеристик персонажів проявилися традиції реалізму.

Драматичну лінію опери відтіняють хорові народні сцени. В деяких з них використані народні тексти і наспіви.

Дія опери насичена безупинним рухом. У ній з’являються сцени нового типу, засновані на речитативних діалогах, які гнучко передають різноманітні інтонації людської мови і найтонші відтінки переживань. Опера „Русалка”, перша російська психологічна музична драма, і зараз привертає увагу слухачів.

◀  Попередня тема   ♬   Наступна тема  ▶