Українська і зарубіжна музична література. 6

Українська і зарубіжна музична література

Четвертий рік навчання

Тема 6. Олександр Порфирійович Бородін (1833–1887)

Бородін ввійшов в історію і як великий композитор, і як видатний хімік — вчений і педагог, і як активний суспільний діяч. У написаному їм лібрето опери „Князь Ігор”, текстах романсів, музично-критичних статтях виявилося його неабияке літературне обдарування. Бородін також успішно виступав як диригент.

Різнобічною була і його музична творчість, невелика за обсягом. Бородін — автор опери, симфонічних творів, камерних ансамблів, фортепіанних п’єс, романсів. Через усю його творчість проходить думка про богатирську міць, приховану в російському народі. У Бородіна переважають не замальовки побуту, а величні картини історичних подій, тому він з особливим інтересом ставився до пісенних жанрів, що збереглися у народі протягом багатьох століть — до билин, стародавніх обрядових і ліричних пісень, створюючи на їхній основі власні музичні теми.

Як і всі композитори „Могутньої купки”, Бородін цікавився Сходом і зображував його у своїй музиці. Уважно вивчивши по записах і працях дослідників музичні багатства народів Середньої Азії, він першим відкрив їх для російських слухачів.

Сміливе новаторство сполучалося у Бородіна з повагою і любов’ю до класичних жанрів і форм, до плавних і закруглених пісенних мелодій. У той же час у його музичній мові, насамперед у гармонії, є риси, близькі композиторам-романтикам.

Музика Бородіна відрізняється мужнім, життєстверджуючим характером, оптимізмом, м’яким гумором. „Талант Бородіна однаково могутній і вражаючий як у симфонії, так і в опері, і в романсі. Головні якості його — чудова сила і розмах, поєднані з дивною пристрасністю, пісенністю і красою”, — писав про композитора В.В. Стасов.

Бородін народився в Петербурзі, одержав прекрасну домашню освіту. Ще в дитинстві він засвоїв кілька іноземних мов, учився грати на флейті і фортепіано, пізніше брав уроки гри на віолончелі. З дев’яти років він почав складати невеликі п’єси для фортепіано і флейти. У 1849 році деякі з них були видані й одержали позитивну оцінку критиків. У той же час Бородін цікавився літературою, читав філософські статті в журналах. Однак з особливим захопленням він займався хімією. У 1850 році Бородін вступив до Медико-хірургічної академії, де незабаром став улюбленим учнем видатного російського хіміка Н.Н. Зініна. Продовжувалися і заняття музикою, у тому числі теорією і гармонією.

Закінчивши Академію й одержавши ступінь доктора наук, Бородін виїхав у наукове відрядження за кордон. Три роки він провів у Німеччині, Франції й Італії разом із друзями, згодом знаменитими вченими Д.І. Менделєєвим, І.М. Сєченовим, С.П. Боткіним. Крім наукових інтересів, їх поєднувала любов до музики. Майже кожний з них грав на якомусь інструменті. До цього гуртка прилучалися й інші освічені російські люди, які жили в Європі, зокрема, М.А. Маркович-Вілінська, згодом відома як українська письменниця Марко Вовчок. Збираючи для спільного музикування, молоді вчені часто виконували твори Бородіна, переважно камерно-інструментальні ансамблі. За кордоном Бородін познайомився з талановитою московською піаністкою Катериною Сергіївною Протопоповою, у виконанні якої вперше почув музику композиторів-романтиків Шумана і Шопена. У 1863 році Катерина Сергіївна стала дружиною Бородіна.

У 1862 році Олександр Порфирійович повернувся до Росії і був обраний професором Медико-хірургічної академії. У тому ж році в домі Боткіна, уже відомого лікаря, він познайомився з Балакірєвим. Ця зустріч стала вирішальною в долі Бородіна-композитора. Він увійшов до „Могутньої купки”, став другом і соратником інших її учасників. Під керівництвом Балакірєва Бородін написав Симфонію № 1, одну з перших у російській музиці, яка з великим успіхом була виконана в 1869 році в концерті РМТ під керуванням Балакірєва. У ці ж роки Бородін написав кілька романсів і комічну оперу „Богатирі”.

Відразу ж після прем’єри Першої Симфонії Бородін приступив до створення Симфонії №2 („Богатирської”). Тоді ж, у 1869 році, він почав писати оперу „Князь Ігор», робота над якою продовжувалася до кінця життя композитора.

Одночасно зі створенням чудових музичних творів Бородін разом з видатними вченими Д.І. Менделєєвим і А.М. Бутлеровим продовжував оригінальні хімічні дослідження, що надалі підготували створення пластмас, викладав у Медико-хірургічній академії, став одним з організаторів і педагогів першого в Росії вищого навчального закладу для жінок — Жіночих медичних курсів.

Останніми творами Бородіна стали два струнних квартети, кілька яскравих романсів, „Маленька сюїта” для фортепіано і програмна симфонічна картина „У Середній Азії”. Музика Бородіна з великим успіхом виконувалася в Росії і за її межами. З ініціативи Ліста, з яким Бородін познайомився в 1877 році, симфонії російського композитора прозвучали в Німеччині, а в 1885 і 1886 роках — у Бельгії.

Композитор помер 15 лютого 1887 року. Його незавершені твори (оперу „Князь Ігор”, дві частини Третьої симфонії) закінчили і підготували до друку найближчі друзі — композитори М.А. Римський-Корсаков і О.К. Глазунов.

Опера „Князь Ігор”

В основі сюжету опери — пам’ятка давньоруської літератури XII століття „Слово о полку Ігоревім”. Цю тему запропонував композитору В.В. Стасов. Працюючи над оперою, Бородін вивчав російські літописи, наукові дослідження про половців, російські народні пісні і сказання, музику східних народів.

Лірико-епічна опера „Князь Ігор” багато в чому відрізняється від творів інших композиторів «Могутньої купки”. Масові хорові сцени, в яких бере участь народ, вражають величчю і монументальністю. Образ народу показаний більш узагальнено, він представлений сильним і спокійно-величним. Героїчну тему опери доповнюють ліричні образи, що символізують духовну красу російської людини. Кожну з основних дійових осіб охарактеризовано декількома сольними епізодами.

Основна ідея літературного першоджерела — заклик до об’єднання руських князів — збережена й в опері. Засобами музики виявлено два головних конфліктиміж руським військом і половцями, а також між руськими князями. Образи головних героїв (князя Ігоря, його дружини Ярославни, половців) представлені в увертюрі. Опера обрамлена великими хоровими сценами — Прологом і Епілогом. Зміст Прологу — проводи Ігоря і його війська на битву з половцями. Сповнений рішучості й сили хор „Слава”. Колорит старовини Бородін підкреслив уживанням пентатоніки.

Сцена сонячного затемнення, показана як вторгнення в життя людей недобрих сил, зображена за допомогою барвистих музично-образних засобів: хроматизмів, вишуканих гармонічних послідовностей, а також акордів на ступенях цілотонної гами (подібно тому, як це зробив Глінка в сцені викрадення з опери „Руслан і Людмила”). У Пролозі подана перша музична характеристика Ігоря. Інтонації його партії мужні й спокійні.

Пролог і перша дія — це експозиція руського табору і зав’язка оповіді. У центрі I картини — образ князя Володимира Галицького, брата Ярославни. Портрет «князя-босяка» (за визначенням Стасова), що мріє про пияцтво і розгул, змальований у його пісні.

Буйству князя Бородін протиставив музичну характеристику Ярославни в II картині першої дії. Вона показана і як любляча дружина, і як тверда, сильна духом правителька князівства.

Друга і третя дії опери переносять слухачів у стан половців, де страждають в полоні після невдалого бою князь Ігор і його син Володимир. Східні сцени опери відрізняються барвистістю гармоній і багатством музичних характеристик. Один з найвідоміших фрагментів опери — хор і танець дівчат-невільниць.

Наслідуючи традиції Глінки, Бородін не спростив і не принизив образи ворогів. Хан Кончак показаний у своїй розгорнутій арії не тільки як дикий і жорстокий завойовник, але і як сміливий і сильний воїн, що вміє поважати гідного супротивника.

Одна з центральних сцен всієї опери — арія Ігоря з другої дії. Головний герой охарактеризований у ній найбільш повно і різнобічно. Арія написана в тричастинній формі з речитативним вступом і закінченням. Основна героїчна тема арії — мужня, вольова, у ній звучить прагнення до боротьби і волі.

Світла лірична середня частина арії, звернена до Ярославни, заснована на російських народно-пісенних інтонаціях.

Четверта дія опери починається арією-„плачем” Ярославни. Образ княгині тут стає символічним, у ньому узагальнені страждання всієї Русі, розореної дикими ордами. Слова Плачу взяті Бородіним з епізоду „Слова о полку Ігоревім”, найбільш близького до народної поезії. У мелодії чутні інтонації стародавніх народних плачів і голосінь.

Природним продовженням Плачу звучить Хор поселян, подібний до протяжливих народних пісень. Починаючись одноголосним заспівом, пісня поступово обростає виразними підголосками, як це було властиве виконанню пiсень в народi. Фінальний хор, що славить Ігоря, який повернувся з полону, завершує цей видатний твір російського оперного мистецтва.

Оперу „Князь Iгор” Бородiн залишив незакiнченою. Пiсля смертi композитора цей твiр пiдготували до постановки його друзi, зокрема, М.А. Римський-Корсаков.

Симфонічна творчість

У симфонічних творах — трьох симфоніях і музичній картині „У Середній Азії” — композитор, як і в опері „Князь Ігор”, оспівує патріотизм і могутність рідного народу, зображує картини Сходу і пейзажі. Теми його симфонічних творів засновані на народній пісенності, гармонії відрізняються свіжістю і барвистістю.

Найбільш видатний симфонічний твір Бородіна — Друга „Богатирська” симфонія, що створювалася одночасно з оперою „Князь Ігор” і близька їй як за характером і образами, так і за музичною мовою. Назву симфонії дав Стасов. Композитор говорив, що в першій частині він хотів зобразити збори руських богатирів, у повільної третій — намалювати фігуру співця-сказителя Бояна, а у фіналі — сцену богатирського бенкету „при звуках гуслів, при радості великої народної юрби”. Усі ці картини поєднуються загальною ідеєю любові до батьківщини, до уславлення сили і могутності народу.

Богатирські образи найбільш яскраво показані в першій частині, написаній в сонатній формі. Її музика виростає з початкової теми.

В другій частині (Скерцо), написаній в тричастинній формі, богатирський розмах подано у більш світлих, радісних тонах. Музика вражає бурхливою енергією і силою. У середньому розділі Скерцо виникає лірична тема, що нагадує про образи Сходу.

Третя частина симфонії звучить як неспішна розповідь про «діла давно минулих днів», воскрешаючи образи билинних героїв. Музика Фіналу — це потік загальних веселощів, у якому стрімко проносяться танцювальні мелодії, а в оркестрі чутно відлуння російських народних інструментів — гуслів, гудків, сопілок.

Бородін, один із творців російської класичної симфонії, став основоположником нового різновиду російської симфонічної музики — епічного симфонізму.

Вокальна творчість

Бородін написав шістнадцять романсів і пісень на тексти О.С. Пушкіна, О.М. Некрасова, О.К. Толстого, Г. Гейне, а також на власні вірші. За змістом вони дуже різноманітні. У деяких показані образи народного епосу і казки („Пісня темного лісу”, „Спляча князівна”, „Морська царівна”), в інших втілені душевні переживання і тонка лірика („Отрутою повні мої пісні”, „Для берегів далекої вітчизни”), ще одна група — гумористичні мініатюри („Пиха”, „У людей у дому”). Композитор не прагнув передавати в музиці мовні інтонації, а створював узагальнений образ, що розкриває зміст тексту. У кожній пісні й романсі на першому плані — пластична і виразна мелодія.

Казковий фантастичний образ показано в романсі „Морська царівна” на власні слова композитора. Музика малює картину спокійної морської гладі, сповненої звабливого зачарування. У партії фортепіано звучать яскраві, барвисті акорди, що передають тихий плескіт хвиль і гру світла на воді.

Творчість Бородіна, що стала важливим внеском у російську музику, вплинула на багатьох композиторів кінця XIX — початку XX століття.

◀  Попередня тема   ♬