Українська і зарубіжна музична література. 7

Українська і зарубіжна музична література

Четвертий рік навчання

Тема 7. Микола Андрійович Римський-Корсаков (1844–1908)

Микола Андрійович Римський-Корсаков – видатний російський композитор, педагог і суспільний діяч. У його творчій спадщині п’ятнадцять опер, десять симфонічних творів різних жанрів, камерні інструментальні і вокальні твори, хори. Крім того, Римський-Корсаков написав ряд музично-літературних робіт, серед яких автобіографічний „Літопис мого музичного життя” і кілька наукових статей, він автор посібників „Основи оркестрування” і „Підручник з гармонії” для студентів консерваторій.

Як і інші композитори „Могутньої купки”, головним своїм завданням Римський-Корсаков вважав втілення в музиці народно-патріотичної теми. При цьому його творчість відрізняється оптимізмом, вірою в торжество добра і справедливості. Реалістичні образи в творах композитора сполучаються з романтичною поетизацією російської історії і міфології, його приваблюють давні повір’я, легенди і казки. „По суті, моя тема – це казка, билина, і неодмінно російскі”, – говорив Римський-Корсаков. Романтичні риси його творчості виявилися також у чудових музичних пейзажах, зображенні далеких і незвіданих країн – напівказкового Сходу, екзотичної Іспанії.

Римський-Корсаков, як і всі прогресивні композитори його часу, у своїй творчості постійно спирався на фольклор, насамперед російський, а також інших слов’янських народів (український, білоруський, польський). Велику роль у його творчості зіграли враження від народної музики Сходу, а також Іспанії. У деяких випадках композитор вводив у свої твори справжні народні мелодії, але значно частіше, з’єднавши особливості фольклору з мисленням музиканта-професіонала, створював власну музику, що сприймається як яскраво національна.

Спираючись на норми і традиції композиторської майстерності, Римський-Корсаков у той же час збагатив російську музику новими сміливими і барвистими гармоніями. Важливою особливістю його творчості було також віртуозне використання тембрових можливостей оркестру. Дивно мальовничі і виразні музичні образи, створені композитором, сталі прикрасою не тільки російської, але і світової музичної культури.

Римський-Корсаков народився в містечку Тихвіні Новгородської губернії, музикою почав займатися з шести років, але, за сімейною традицією, мріяв стати моряком. У 1856 році він вступив до Морського корпусу в Петербурзі. Паралельно продовжувалися заняття музикою. У 1858 році його вчителем став відомий піаніст Федір Андрійович Канілле, під керівництвом якого Римський-Корсаков написав перші твори. У 1861 році Канілле познайомив свого талановитого учня з Балакірєвим та іншими членами „Могутньої купки”. Тоді ж юний композитор почав писати свою Першу симфонію.

У 1862 році Римський-Корсаков, закінчивши Морський корпус, відправився на кліпері „Алмаз” у кругосвітнє плавання, що тривало три роки. Можливо, саме завдяки цій мандрівці в подальшій творчості композитора неодноразово з’являлися музичні картини, що на диво виразно зображують море.

Після повернення в 1865 році почалася активна творча діяльність композитора. Кращі твори цих років – симфонічна картина „Садко” і програмна симфонічна сюїта „Антар” за мотивами східної казки. Одночасно Римський-Корсаков написав ряд романсів, працював над своєю першою оперою „Псковитянка”, прем’єра якої з великим успіхом пройшла в 1873 році в Маріїнському театрі. У тому ж році дружиною композитора стала прекрасна піаністка, постійна учасниця музичних вечорів балакірєвського гуртка Надія Миколаївна Пургольд, відданий друг і помічник Миколи Андрійовича продовж багатьох років.

З 1871 року Римський-Корсаков почав викладати в Петербурзькій консерваторії. Навчаючи студентів, він удосконалював і власну майстерність, вивчав класичну гармонію, інструментування, поліфонію. Посівши місце інспектора оркестрів Морського відомства, а пізніше директора Безкоштовної музичної школи, Римський-Корсаков почав виступати як диригент. Тоді ж він працював над складанням двох збірників російських народних пісень. До першого з них увійшло сорок пісень, записаних від співака-аматора Т.І. Філіппова, інший – „Сто російських народних пісень” – склали пісні, зібрані самим композитором. Підсумком роботи цих років стала опера „Майська ніч” за повістю Гоголя, написана в 1878 році.

Російські композитори другої половини XIX століття неодноразово зверталися до творчості Гоголя. У повістях письменника їх приваблювали поетичність, сполучення реальності і фантастики, картини природи, тонкий гумор. В опері „Майська ніч” Римський-Корсаков відроджує поезію стародавніх українських обрядів. Композитор використовує багато українських народних календарно-побутових пісень, а також пісень-романсів. Прем’єра опери відбулася на початку 1880 року в Маріїнському театрі. Партію Голови блискуче виконав знаменитий співак Федір Ігнатійович Стравинський (1839–1902 рр.), що провів дитинство в Україні й одержав освіту в Ніжинському ліцеї. Пізніше композитор ще раз звернувся до творчості Гоголя й українського фольклору, написавши в 1895 році оперу „Ніч перед Різдвом”. У цій опері Римський-Корсаков широко використовував українські обрядові календарні пісні зимового циклу – колядки і щедрівки. Поезія древніх язичницьких обрядів, справжні стародавні народні наспіви звучать і в одному з найпрекрасніших і натхненних творів композитора – опері-казці „Снігуронька”, написаній в 1881 році.

Після смерті в 1881 році Мусоргського Римський-Корсаков багато займався редагуванням його музики, а пізніше готував до видання незакінчені твори Бородіна і Даргомижського. Роботу над творами померлих друзів композитор продовжував до кінця життя, удосконалюючи і доповнюючи свої редакції.

З 1883 року Римський-Корсаков почав працювати в Придворній співацькій капелі, а також, зблизивши з гуртком Бєляєва, диригувати в „Російських симфонічних концертах”. У 1889 році оркестр під його керуванням виконував твори російських композиторів на Всесвітній виставці в Парижі, а через рік – у Брюсселі. Кращі твори цих років – „Іспанське капричіо” і сюїта „Шехеразада” для симфонічного оркестру.

В останнє десятиліття Римський-Корсаков працював переважно в оперному жанрі. В ці роки була написана опера-билина „Садко”, лірико-психологічна опера „Царева наречена”, „Казка про царя Салтана” за твором Пушкіна, одноактні опери „Моцарт і Сальєрі” і „Кащей Безсмертний”, а також „Сказання про невидимий град Китеж і діву Февронію” за мотивами переказів про епоху монголо-татарської навали. Композитор збагачує музичну мову своїх пізніх опер складними ладами і гармоніями, підсилює роль оркестру. Робота над постановкою цих опер велася колективом Московської приватної опери Мамонтова. Провідні партії виконували видатні співаки Ф.І. Шаляпін, Н.І. Забела-Врубель, О. Секар-Рожанський. Велика увага в театрі приділялася художньому оформленню спектаклів, над яким працювали Врубель, Васнецов, Коровін, Гончарова та інші талановиті російські художники. У пізній період творчості були також створені кращі романси композитора – „Не вітер, віючи з вершин”, цикл „Біля моря” та інші.

До останніх днів продовжувалася активна педагогічна і суспільна діяльність Римського-Корсакова. Під час революційних подій 1905 року композитора, що став на сторону страйкуючих студентів, звільнили з консерваторії. Такі дії уряду стосовно найкращого російського музиканта викликали обурення всіх передових людей Росії. Дирекції консерваторію довелося поступитися і запросити Римського-Корсакова повернутися до викладання.

Останнім твором композитора стала сатирична опера-карикатура „Золотий півник”, яка нещадно викривала самодержавство.

Творчість Римського-Корсакова, його знахідки в гармонії й оркеструванні вплинули на молодших сучасників композитора, багато з яких були його учнями (О.К. Глазунов, А.К. Лядов, І.Ф. Стравінський, О.М. Скрябін). У Римського-Корсакова удосконалювали майстерність також багато українських композиторів – М.В. Лисенко, Г. Козаченко, Ф. Акименко, М.Д. Леонтович.

Оперна творчість

Опера була одним з основних жанрів у творчості Римського-Корсакова. Серед його п’ятнадцяти опер, написаних переважно на сюжети з російської літератури або російської народної творчості – ліричні, історичні, комедійні твори. Однак основна частина оперної спадщини композитора – це опери-казки: „Снігуронька”, „Садко”, „Казка про царя Салтана”, „Золотий півник”, „Кащей Безсмертний”. Дві опери Римський-Корсаков написав на українську тематику. Це „Майська ніч” та „Ніч перед Різдвом” за повістями М.В. Гоголя. Музика обох опер досить вдало передає український колорит, в ній відчувається зв’язок з пісенним матеріалом України.

Найулюбленішим зі своїх творів Римський-Корсаков вважав оперу „Снігуронька”, написану на сюжет п’єси О.М. Островського. Життя народу показане в цій опері з його прекрасних, світлих, поетичних сторін. Дія відбувається в казковому царстві берендеїв, де всі люди добрі і справедливі, шанують природу і мистецтво. Відтворюючи в опері стародавні звичаї й обряди, композитор поєднує зображення „реальних осіб” (так він називав царя Берендея, Купаву, Бобиля і Бобилиху, Мизгиря) зі світом фантастики (Весна-Красна, Дід Мороз, Лісовик, Снігуронька). Реальні і казкові риси поєднані в образі пастушка Леля. Музика опери пронизана інтонаціями народних пісень.

Опера являє собою співставлення картин з народного життя, то яскравих, наповнених дзвінкими голосами природи і людей, то спокійно-ліричних. Казкові сцени чергуються з побутовими. Головні дійові особи наділені індивідуальними музичними характеристиками. Найбільш складний в опері образ Снігуроньки. Композитор показує, як велика сила любові перероджує холодну дочку Мороза.

Перша музична характеристика Снігуроньки, партію якої виконує колоратурне сопрано, дана в її арії з Прологу. Легка і граціозна музика малює прекрасний образ юної дівчини, яка всім серцем тягнеться до незвіданого ще світу людей.

У середньому розділі арії звучить м’яка лірична мелодія, в інтонаціях якої чується пробудження любові і тепла в серці Снігуроньки.

Образ юного пастушка Леля символізує в опері чудесну силу мистецтва. Знаменита пісня Леля з третьої дії написана самим композитором, але її мелодія нагадує народні наспіви.

Дуже велика в опері роль хорових і оркестрових епізодів. Це оркестровий вступ до опери, пісні і танці птахів із Прологу, барвиста обрядова сцена „Проводи Масляної”, весільний обряд, сцена народного свята в заповідному лісі. Фантастичністю гармоній і оркестрових барв відрізняється картина чарівних перетворень заповідного лісу з третьої дії. Закінчується опера гімном язичницькому богу Ярилі. Хор і оркестр виконують незвичайну тему в характері народних наспівів.

„Закінчуючи „Снігуроньку”, я відчув себе дозрілим музикантом і оперним композитором, що став остаточно на ноги”, – писав Римський-Корсаков, підводячи підсумок роботи.

В опері-билині „Садко” також сполучаються реальність і фантастика. До сюжету билини про новгородського співака і гусляра, що скорив своєю музикою Морського царя і прекрасну царівну Волхову, композитор уперше звернувся в 1867 році, створивши симфонічну картину „Садко”. Весь музичний матеріал цього твору Римський-Корсаков використав в опері, написаній в 1896 році. Картини міського побуту давнього Новгорода чергуються в ній з чарівним світом підводного царства. Опера розповідає про купця Садка, якого кличе в далекі краї не думка про прибутки, а бажання побачити світ, загадковий і звабливий. Мистецтво Садка впливає навіть на сили природи, які він підкоряє своїй волі. В цій опері, на відміну від „Снігуроньки”, композитор майже не використовував справжні народні наспіви, а створював власні музичні теми, спираючись на типові для народної музики звороти. Лише зрідка в опері звучать давньоруські мелодії. Один з таких прикладів – молодецька пісня „Висота, висота”, яку співає Садко з хором, відправляючись у далеке плавання. Основою пісні стала стародавня билина „Соловей Будимирович”.

Для характеристики фантастичних сцен композитор використовує незвичайні акорди, вигадливі мелодії, незвичні сполучення тембрів. Самостійне художнє значення мають оркестрові епізоди опери – вступ („Океан-море синєє”), сцена перетворення лебедів на дівчат, сцена перетворення риби на золото, шалений танець підводного царства.

Як окремі концертні номери виконуються й оркестрові фрагменти з опери „Казка про царя Салтана”, закінченої в 1900 році. Це дуже популярний „Політ джмеля”, а також оркестрова п’єса „Три дива” – дуже яскравi й виразнi музичнi портрети чарiвноi бiлочки, тридцяти трьох богатирiв та Царiвни-Лебедi.

„Шехеразада”

Серед симфонічних творів Римського-Корсакова центральне місце займає сюїта „Шехеразада”, написана в 1888 році. Це один із кращих творів російської класичної музики, присвячених темі Сходу. В ньому композитор майже не використовував справжніх народних мелодій, вільно відтворюючи загальний колорит східної музики, її типові інтонації, особливості ритму, передаючи за допомогою симфонічного оркестру своєрідні тембри східних інструментів.

Основою для програми твору стала збірка арабських казок „Тисяча й одна ніч”, однак музика сюїти не є ілюстрацією до неї. Чотири частини твору не пов’язані між собою послідовним сюжетом. Кожна з них – це закінчений епізод, що малює картини Сходу. У кожній з частин, поєднуючи їх, з’являється тема мудрої оповідачки Шехеразади. Складаючи сюїту, композитор мав намір дати кожній з частин назву, але згодом відмовився від цього задуму, надавши волю фантазії слухачів.

У вступі до першої частини, яку передбачалося назвати „Море і Синдбадів корабель”, звучать дві контрастні музичні теми. Жорстокого, грізного султана Шахріяра характеризує тема, яку виконують струнні і духові інструменти в низькому регістрі.

Тема юної і прекрасної Шехеразади звучить у скрипки з акомпанементом арфи.

Перша частина написана в сонатній формі. Головна партія – це образ безкрайнього моря, створений композитором з винятковою майстерністю.

В другій частині („Календер-царевич”) крайні розділи тричастинної форми являють собою варіації на сумну і задумливу тему.

Контрастний центральний епізод викликає в уяві картини запеклої битви.

Третя частина („Царевич і царівна”) – це прекрасна лірична сцена. Оповідальна тема Царевича спокійна і співуча.

Витончена і жіночна тема Царівни нагадує граціозний східний танець.

У четвертій частині („Багдадське свято і корабель, що розбивається об скелю з мідним вершником”) картина невтримних веселощів, поступово набуваючи тривожного характеру, переходить у сцену страшної морської бурі. Наприкінці знову звучить чарівна і сумна тема Шехеразади, а потім у нижньому регістрі виникає тема Шахріяра, упокорена і м’яка. Музика поступово стихає, немов би розчиняючись у повітрі.

◀  Попередня тема   ♬   Наступна тема  ▶