Українська і зарубіжна музична література. 8

Українська і зарубіжна музична література

Четвертий рік навчання

Тема 8. Модест Петрович Мусоргський (1839–1881)

Мусоргський – один із найбільш самобутніх російських композиторів-реалістів XIX століття. Серед учасників Могутньої купки він посів особливе місце як гнівний викривач суспільних вад. У його музиці відбилися гострі соціальні конфлікти російської дійсності. Розсовуючи рамки звичної для свого часу тематики, Мусоргський намагався наблизити музику за її суспільним значенням до сучасної йому передової літератури, прагнучи показати „життя, де б не позначилося, правду, якою б солоною не була”.

Характерною рисою композитора була любов до людини, інтерес до особистості. За глибиною психологічного аналізу, багатством і розмаїтістю відтворених характерів творчість Мусоргського може бути співставлена з творами найбільших російських письменників цього часу – Толстого і Достоєвського.

Прагнучи до яскравих, дійових виразних засобів, Мусоргський відрізнявся серед композиторів свого часу новаторством музичної мови, сміливо порушуючи усталені правила, якщо це допомагало більш повно і точно втілити його задум. При цьому очевидний зв’язок музики Мусоргського з традиціями попередників. Спираючись у творчості на селянську народну пісню, композитор, за прикладом Глінки, передавав найбільш істотні сторони музичних образів через пісенні мелодії, а від Даргомижського він успадкував і розвнув уміння тонко і правдиво відтворювати характерні мовні інтонації.

Слід також зазначити видатне літературне обдарування Мусоргського. Композитор був автором текстів багатьох своїх пісень і оперних лібрето – „Саламбо”, „Хованщини”, „Сорочинського ярмарку”. Значно перероблена ним і трагедія Пушкіна „Борис Годунов”.

У творчості Мусоргського переважають вокальні жанри: камерні твори різного змісту, опери, окремі хори. Інструментальні твори нечисленні. Це здебільшого програмна музика. Найбільш значні з них – „Ніч на Лисій горі” для симфонічного оркестру і фортепіанна сюїта „Картинки з виставки”.

Мусоргський народився в маєтку своїх батьків у Псковській губернії, там же, в оточенні селянського побуту і народних пісень, минуло його дитинство. Перші уроки фортепіано майбутній композитор одержав від матері, в сім років він уже грав невеликі твори Ліста.

З десяти років Мусоргський учився в Петербурзі у військовому навчальному закладі, по закінченні якого в 1856 році його зарахували офіцером до гвардійського полку. Одночасно майбутній композитор займався музикою з одним із кращих петербурзьких педагогів – Антоном Герке.

У 1857 році відбулося знайомство з Даргомижським і Балакірєвим. Під керівництвом Балакірєва Мусоргський почав серйозно вивчати композицію, а в 1858 році вийшов у відставку, щоб цілком присвятити себе музиці. Наступні десять років стали часом напруженого навчання і формування суспільно-політичних поглядів, різнобічних творчих шукань. З перших кроків творчості проявилося прагнення Мусоргського до показу в музиці гострих драматичних конфліктів за участю народних мас. У роботі над оперою „Саламбо” за романом Флобера композитора привабила можливість створити драматичні і барвисті народні сцени, а в ліричній опері „Одруження” за гоголівським сюжетом він удосконалював речитативні портретні характеристики персонажів. Обидві роботи залишилися незавершеними, але підготували композитора до створення опери „Борис Годунов”, що стала значним явищем у російській музиці.

До цього часу відноситься також ряд вокальних творів, які Мусоргський назвав „народними картинками” („Калістрат”, „Колискова Яремоньки” на вірші Нєкрасова, „Мила Савішна”, „Сирітка” на власні слова й інші), а також сатиричні пісні („Класик”, „Райок”, „Семінарист” на свої тексти). Видатний симфонічний твір цих років – фантазія „Ніч на Лисій горі”.

З 1868 по 1872 рік Мусоргський працював над етапним твором у своїй діяльності – оперою „Борис Годунов” за трагедією Пушкіна, а з 1872 року – над оперою „Хованщина”, лібрето для який він писав сам на основі історичних джерел. У роботі над обома операми композитору допомагав Стасов, постачаючи його необхідними літературними й історичними матеріалами. Серед вокальних творів цих років особливе місце посідає цикл „Дитяча” на власні слова Мусоргського, що відтворює психологію і почуття дитини. Цикл одержав високу оцінку Ференца Ліста, який цікавився творчістю російських композиторів.

Останні сім років були найважчими в житті музиканта. Мусоргський відчував матеріальну скруту і самотність. З деякими з друзів виникли розбіжності, деякі пішли з життя. У пам’ять про одного з них, передчасно померлого художника Гартмана, Мусоргський написав фортепіанний цикл „Картинки з виставки”. Серед романсів і пісень останнього періоду виділяються трагічні твори на тексти поета О. Голєніщева-Кутузова – цикли „Без сонця” і „Пісні і танці смерті”, а також балада „Забутий”.

Найрадіснішою подією останніх років стала концертна поїздка влітку 1879 року по Україні зі співачкою Д. Леоновою. Концерти з великим успіхом пройшли в Полтаві, Елисаветграді (зараз Кіровоград), Херсоні, Одесі, Криму. Протягом усього життя композитор цікавився історією, побутом, народною творчістю України, записував почуті від друзів і знайомих українські народні пісні. Мусоргський підтримував товариські стосунки з багатьма українськими музикантами. В Петербурзі він зустрічався з С.С. Гулаком-Артемовським, якого поважав як видатного співака й автора опери „Запорожець за Дунаєм”, а в 1875 році виступав у благодійному концерті разом з М.В. Лисенком. Мусоргський став першим російським композитором, що звернувся до поезії Т.Г. Шевченка (пісні „Гопак”, „На Дніпрі”). На вірш Шевченка „Утоптала стежечку” написаний також один із фрагментів опери „Сорочинський ярмарок” за повістю М.В. Гоголя.

Музика цієї останньої незакінченої опери Мусоргського, світла і сонячна, майже цілком заснована на українських народних мелодіях. Композитор з гордістю писав: „Українці й українки визнали характер музики „Сорочинського” цілком народним, та й сам я переконався в цьому, перевіривши себе в українських землях”.

Творче піднесення виявилося недовгим. Мусоргський помер у березні 1881 року у військовому госпіталі, де Рєпін і написав знаменитий портрет тяжко хворого друга.

Творчість Мусоргського помітно вплинула на подальший розвиток музичної культури. До деякої міри під впливом його творів склався стиль багатьох відомих майстрів, зокрема, Дебюссі, Равеля, Стравинського, Прокоф’єва, Шостаковича.

Камерна вокальна творчість

У камерних вокальних творах Мусоргський переважно втілював образи людей різних соціальних станів і характерів, побутові епізоди, гострі драматичні ситуації. Тому в його творчості особливий розвиток мають такі жанри, як монолог-розповідь, монолог-сцена, балада. Значне місце у вокальній ліриці Мусоргського займає сатира.

„Народні картинки” раннього періоду творчості побудовані на сюжетній основі. У них широко використовуються як елементи народної селянської пісні, так і мовні інтонації, характерні для кожного з персонажів. Значення слів підсилює і „договорює” партія фортепіано. У цих мініатюрах Мусоргський розвиває жанри, створені Даргомижським, але пов’язує їх з новою тематикою і додає їм нових рис.

Пісенні цикли останнього періоду творчості насичені напруженим драматургічним розвитком. Стримана лірична сповідь звучить у шести піснях циклу „Без сонця”. У чотирьох піснях циклу „Пісні і танці смерті” головний герой – Смерть, страшна і невідворотна, що торжествує в останній пісні („Полководець”) похмуру перемогу над людьми.

Балада „Забутий” написана під враженням однойменної картини художника Верещагіна. У двох контрастних епізодах твору з’єднані елементи зображальності і риси тонкої психологічної вірогідності, що розкриває світ людських почуттів.

Контрастом до цих творів є сім пісень доброго і світлого циклу „Дитяча”, в яких на диво точно і правдиво відтворений внутрішній світ дитини.

У цілому камерні вокальні твори Мусоргського збагатили російську музику новими жанрами і глибоким новим змістом.

Оперна творчість

У двох своїх найбільш значних операх – „Борис Годунов” і „Хованщина” – Мусоргський постає видатним драматургом, що передає музикою не тільки почуття людини, але і зовнішній вигляд, не тільки образи окремих людей, але і життя цілого суспільства.

Обидві опери написані на сюжети з російської історії. Композитор звертався до тих епох з життя країни, що перегукувалися з сучасністю своїм драматичним характером, різким загостренням соціальних конфліктів. „Минуле в сьогоденні – от моя задача”, – писав він.

Композитор сміливо сполучав у операх трагічне з комічним, піднесене з ницим, лірико-драматичні сцени з дотепними замальовками побутових епізодів, домагаючись яскравої виразності і життєвості своїх творів.

Опера „Борис Годунов”, закінчена в 1872 році, була вперше поставлена в Петербурзі на сцені Маріїнського театру в січні 1874 року. Її події відбуваються за часів правління царя Бориса Годунова (1598–1605 рр.), який зійшов на трон, відповідно до однієї з iсторичних версій, після організованого ним убивства законного спадкоємця престолу – маленького сина Івана Грозного, царевича Димитрія. Крім Бориса і його головного ворога, боярина Василія Шуйського, в опері є ще один історичний персонаж – Самозванець. Це чернець Григорій Отреп’єв, що втік з монастиря і вдавав себе за нібито дивом уцілілого царевича.

В опері композитор особливо підкреслив головну ідею – про несумісність інтересів народу і одноосібної влади. Основний конфлікт опери – між царем Борисом і народом, який став у Мусоргського головною дійовою особою. „Я розумію народ як велику особистість, натхненну єдиною ідеєю”, – писав композитор. Саме тому таке велике в опері значення масових хорових сцен. Образ народу подано у розвитку. У Пролозі народ показаний як забита, пригноблена юрба, зовсім байдужа до долі держави.

На початку IV акту в сцені в храмі Василія Блаженного народ, змучений злигоднями, піднімає свій гнівний голос у хорі „Хліба!”. Ця вимога звучить як протест, що згуртовує народ.

Наприкінці опери протест переростає в стихійний бунт. Могутнє звучання хору справляє враження розбурханої стихії.

Образ народу представлений в опері багатогранно. Яскраві й індивідуально неповторні музичні портрети його окремих представників. Це і метка Господарка корчми, і мудрий чернець-літописець Пимен, і мандрівний чернець Варлаам, що втілив у собі народне молодецтво, кипучу енергію і богатирську силу.

Страждання і приниження народу втілені в образі Юродивого, нещасного жебрака, що, проте, першим насмілився від імені народу відкрито обвинуватити царя в убивстві.

Образу народу протистоїть образ царя, що також має свою лінію розвитку і розкривається через розгорнуті сцени-монологи. Трагічна приреченість відчутна вже з першої появи Бориса в сцені коронації з Прологу. Борис неначе передчуває, що час його царювання буде трагічною сторінкою в історії Росії. У монолозі „Болить душа” музика, повна шляхетної простоти і глибоких почуттiв, малює внутрішній світ людини, що мучиться докорами хворого сумління. Надалі, у великому монолозі з другої дії, страждання злочинного царя завдають йому неймовірних мук, поступово наближаючи до смерті.

Найбільш повно образ царя розкривається саме в другій дії, де він показаний і люблячим батьком, і мудрим правителем, і тонким політиком. Тим ясніше проступає переконання автора: ніякими добрими намірами не можна виправдати вбивство. Кульмінацією в розвитку трагедійної лінії стає сцена галюцинацій, коли Борисові ввижається образ убитої дитини.

Дуже складна в опері партія оркестру. Він гнучко підтримує голос, додаючи до вокальної партії важливі психологічні нюанси, відображає різні сценічні ситуації. У музиці оркестру чимало сміливих і незвичних для XIX століття гармонічних знахідок. Особливо велика роль теми оркестрового вступу. Близька до протяжних селянських пісень тема, поступово обплітаючись мереживом підголосків, звучить як виявлення безпросвітного горя й одночасно щиросердечної краси народу.

Опера „Борис Годунов” стала новим етапом у розвитку світового оперного мистецтва. Вперше на оперній сцені було правдиво показане життя цілого народу, розкриті трагічні протиріччя державного ладу.

У своїй другій народній музичній драмі Мусоргський звернувся до подій, що відбувалися наприкінці XVII століття, напередодні реформ Петра I. Сама назва опери „Хованщина” – це прізвисько, що його дав Петро стрілецькій змові, на чолі якого стояв князь Іван Хованський. Створюючи лібрето, композитор орієнтувався на справжні історичні документи. На першому місці в опері виявилися міркування про події переломного в історії Росії часу, про трагічну роз’єднаність і духовну сліпоту народу. Народ у „Хованщині” показаний ще більш різноманітно, ніж у „Борисі Годунові”. Музичні характеристики дійових осіб побудовані на народно-пісенній основі.

Мусоргський не встиг закінчити цей твір, опера залишилася в розрізнених фрагментах. Композиція, музика останньої дії й оркестровка належать М.А. Римському-Корсакову.

Особливе місце в опері має оркестровий вступ „Світанок на річці Москві”, що часто виконується як самостійна концертна п’єса. Музика, заснована на м’якій ліричній темі, повна спокою і духовного просвітлення, різко контрастує з наступною трагічною розповіддю. Ця барвиста оркестрова картина символізує перемогу світла – над мороком, нового – над старим.

Інструментальні твори

Серед нечисленних оркестрових творів Мусоргського найбільш значним є велика програмна симфонічна фантазія „Ніч на Лисій горі”, написана в 1867 році. Програмою для неї стали українські народні перекази. У музиці фантазії, що стала одним із найбільш популярних творів композитора, зображується шабаш відьом у ніч напередодні дня Івана Купала, коли нечиста сила особливо небезпечна. „У заголовку твору я позначив його зміст: 1. Збір відьом, їх балачки і плітки, 2. Поїзд Сатани, 3. Погана слава Сатані і 4. Шабаш… Для мене важлива стаття – вірне відтворення народної фантазії, у чому б вона ні виявлялася”, – писав Мусоргський, складаючи цю музику.

Фортепіанний стиль Мусоргського також відрізняється яскравою самобутністю, картинністю. Найчудовішим зразком фортепіанної творчості композитора стала сюїта „Картинки з виставки”, створена під враженням від посмертної виставки Гартмана. З різноманітних робіт художника Мусоргський вибрав такі сюжети, що давали привід для втілення в музиці власних спостережень з реального життя або були пов’язані з народно-казковими темами.

Вступна п’єса „Прогулянка” своїм яскраво національним характером надає всьому циклу виразного народно-російського колориту. Повторюючись протягом усього циклу, „Прогулянка” служить зв’язкою між окремими картинками.

Завдяки святковому характеру „Прогулянки” життєстверджуюча ідея тріумфує і над скорботними настроями („Гном”, „Бидло”, „Два євреї”), і над образами минулого („Старий замок”, „Катакомби”).

У кожній з картинок – не тільки зовнішній прояв образу, але і його внутрішня наповненість. Вражає глибоким психологізмом і водночас соціальною загостреністю п’єса „Два євреї”. У п’єсі „Хатинка на курячих ніжках” лиховісно-моторошнуватий образ Баби Яги показаний із силою, розмахом, соковитим народним гумором. Найбільш велична й урочиста п’єса циклу – „Богатирські ворота”. Це гімн богатирської силі руської землі, у ньому чутно і дзвони, і урочистий спів.

Цикл „Картинки з виставки”, унікальний у світовій музиці, вплинув на багатьох композиторів, особливо на французьких імпресіоністів. Моріс Равель, великий шанувальник творчості Мусоргського, зробив його перекладення для симфонічного оркестру.

У короткій автобіографії, написаній незадовго до смерті, Мусоргський стверджував, що „в області мистецтва тільки художники-реформатори… створювали закони”, але сам він „не вважає ці закони за непорушні, вони прогресують і видозмінюються, як увесь духовний світ”. Саме цей принцип композитор сповідував усе життя.

◀  Попередня тема   ♬   Наступна тема  ▶