Українська і зарубіжна музична література. 9

Українська і зарубіжна музична література

Четвертий рік навчання

Тема 9. Петро Ілліч Чайковський (1840–1893)

В історії російської музики творчість Чайковського займає особливе місце. Його музика, глибока, змістовна й водночас доступна і виразна, на диво щиро і точно передає найскладніші і найтонші людські почуття. Саме тому Чайковський вже більше ста років вважається одним із найбільш популярних у світі композиторів. Провідна тема його творчості – боротьба людини за своє право на щастя.

Чайковський писав музику майже в усіх жанрах, що існували в його час. Він автор шести симфоній і декількох одночастинних симфонічних творів, десяти опер, трьох балетів, трьох концертів для фортепіано й одного для скрипки з оркестром, камерних інструментальних творів, багатьох п’єс для фортепіано, близько ста романсів, ряду інших творів. У кожнім з цих жанрів композитор, використовуючи досвід попередників, у той же час відкривав нові виразні можливості, створюючи класичні зразки національного музичного мистецтва. Увага до внутрішнього світу людини, ліричність і глибокий психологізм його музики розвивають традиції європейського романтизму, а прагнення до ясних і гармонійних форм свідчить про вплив спадщини віденських класиків. У своїй творчості Чайковський, як і представники „Могутньої купки”, спирався на російське народно-пісенне мистецтво, але в його музиці помітний вплив не селянської, а міської пісні, а також побутового міського танцю, особливо вальсу. На його творчість мала вплив і музика інших народів, зокрема, французька й італійська.

У творах композитора помітний вплив і української народної мелодики. Постійне звертання Чайковського до українських музичних тем і сюжетів зумовлене не тільки його походженням (засновником роду Чайковських був полтавський козак Федір Чайка, на честь одного з його синів, Петра, згодом і назвали майбутнього композитора). З 1865 року Петро Ілліч щорічно приїжджав в Україну, подовгу жив і працював у маєтку Низи на Сумщині, у садибах родини фон Мекк – Копилові під Києвом і Браїлові біля Вінниці, а також у своєї сестри у селі Кам’янка неподалік від Черкас. Чайковський брав активну участь у музичному житті України, підтримував творчі контакти з українськими композиторами і музикантами-виконавцями.

Творчість Чайковського справила величезний вплив на розвиток світової музичної культури. Його твори по праву займають одне з видатних місць у світовій музичній класиці.

Чайковський народився в уральському селищі Воткинську, де його батько, гірський інженер, був директором заводу. Перші уроки музики майбутній композитор одержав від матері. Заняття продовжувалися й у петербурзькому Училищі правознавства, куди його віддали в 1850 році.

Після закінчення Училища в 1859 році Петро Ілліч надійшов на службу до Міністерства юстиції. Тоді ж він почав заняття в музичних класах при РМТ в Петербурзі, а з 1862 року був прийнятий у нещодавно відкриту Петербурзьку консерваторію. „Я просто хочу тільки робити те, до чого мене веде покликання”, – писав він сестрі, пояснюючи своє рішення. Його педагогом по класу композиції був А.Г. Рубінштейн. Паралельно Чайковський навчався грі на флейті й органі, брав участь в учнівському оркестрі. У 1865 році він закінчив консерваторію зі срібною медаллю.

У січні 1866 року Петро Ілліч за запрошенням М.Г. Рубінштейна переїхав до Москви і почав педагогічну роботу в тільки що відкритій Московській консерваторії. З цього часу до 1878 року його життя було пов’язано переважно з Москвою.

Разом із драматургом О.М. Островським, який став другом композитора, він відвідує збори „Артистичного гуртка”, знайомиться з музичними критиками В. Одоєвським, Н. Кашкіним, Г. Ларошем, артистами Малого театру, письменником Л.М. Толстим. Тоді ж, під час одного з приїздів до Петербургу, зав’язалися творчі контакти Чайковського з композиторами „Могутньої купки”, що продовжувалися протягом багатьох літ.

До московського періоду творчості композитора відноситься безліч різноманітних творів. Це опери „Воєвода”, „Ундина”, „Опричник”, „Коваль Вакула”, балет „Лебедине озеро”, три перші симфонії, кілька програмних увертюр-фантазій для оркестру, у тому числі „Ромео і Джульєтта” і „Франческа да Ріміні”. Були створені також три квартети, Перший фортепіанний концерт, цикл фортепіанних п’єс „Пори року”, багато романсів. У Москві почалася робота над оперою „Євгеній Онєгін” і Четвертою симфонією. Ці твори, закінчені в 1878 році, а також написаний у тому ж році Концерт для скрипки з оркестром, стали шедеврами російського музичного мистецтва. Велика частина творів цього періоду пов’язана з образами російського життя, для них характерні світлі, весняні настрої, у них композитор нерідко використовує справжні російські й українські мелодії. Тоді ж Чайковський видав збірку, до якої ввійшли обробки п’ятдесятьох народних пісень.

Багато часу композитор приділяв також педагогічній роботі. У консерваторії він викладав курси теорії, гармонії, інструментування і композиції. Чайковський створив ряд навчальних посібників, з яких особливо велике значення має підручник „Поради до практичного вивчення гармонії”. Чайковський виступав і як музичний критик, публікуючи в московських газетах статті про події в музичному житті Росії.

Наприкінці 1877 року Чайковський залишив роботу в консерваторії. Матеріальна допомога, надана багатою аматоркою музики Надією Філаретівною фон Мекк, дозволила йому цілком присвятити себе творчості. Композитор багато подорожував, відвідав країни Європи і США, познайомився з Брамсом, Грігом, Сен-Сансом, Массне, виступав у концертах як диригент. Улітку він подовгу жив і працював у Кам’янці Київської губернії (нині Черкащина), українському маєтку своєї сестри О. Давидової.

Досить часто Петро Ілліч бував і в Києві. В 1890 році під час однієї з таких поїздок Чайковський зустрічався з видатним українським композитором Миколою Віталійовичем Лисенком, який саме на той час працював над оперою „Тарас Бульба”, і підтримав українського музиканта в його творчих пошуках.

В останнє десятиліття життя до Чайковського приходить світова слава. Він став першим російським композитором, який став широко відомим за кордоном. У 1885 році його обирають одним з директорів, а потім почесним членом РМТ, у 1892 році він стає членом-кореспондентом французької Академії художніх мистецтв, а в 1993 році Кембріджський університет в Англії надав композитору ступінь почесного доктора, його вшановували як найбільш геніального музиканта світу.

Багато творів Чайковського останніх років (П’ята і Шоста симфонії, опери „Мазепа”, „Чародійка”, „Пікова дама”) відрізняються драматичністю і навіть трагізмом. Але в той же час були створені і такі ліричні, світлі твори, як опера „Іоланта”, балети „Спляча красуня” і „Лускунчик”, що оспівують торжество добра і справедливості.

З 1891 року композитор жив у будинку на околиці підмосковного міста Клина. Там була написана його остання, Шоста симфонія. Чайковський раптово помер 25 жовтня 1893 року, через кілька днів після першого виконання цього твору.

„Я бажав би всіма силами душі, щоб музика моя поширювалася, щоб збільшувалося число людей, що люблять її, що знаходять у ній розраду і підтримку... Я пишу щиро і пишу по внутрішньому непоборному спонуканню”, – стверджував Чайковський. Глибоко щира і лірична творчість композитора і зараз хвилює мільйони слухачів в усьому світі. Ім’я Чайковського носять Московська консерваторія, Національна музична академія в Києві, театр опери і балету в Пермі. Місто в Пермській області, в якому народився композитор, також назване його іменем. Починаючи з 1958 року, раз на чотири роки в Москві відбувається традиційний Міжнародний конкурс музикантів-виконавців імені Чайковського, що став одним із найбільш авторитетних міжнародних музичних змагань.

Симфонічна творчість

Симфонічна музика займала провідне місце у творчості Чайковського протягом усього його життя. Переважно це симфонічні поеми, які композитор називав „увертюра-фантазія” або „фантазія” („Ромео і Джульетта”, „Франческа да Ріміні”, „Гамлет”, „Манфред” та інші), а також класичні чотиричастинні цикли. Основний зміст симфонічних творів композитора – внутрішній світ людини, її надії, тривоги й сумніви, а також поетичне втілення природи, яскраві замальовки народного побуту.

Значна частина симфонічних творів Чайковського програмна. Зазвичай програма означена в назві твору або його окремих частин. При цьому головне для композитора – передати загальну ідею і настрій.

Перша симфонія Чайковського, написана в 1866 році, називається „Зимові мрії”. Вона стала першою симфонією, створеною російським композитором, що одержав професійну освіту на батьківщині. У симфонії відбилися не тільки враження від зимової природи, побаченої під час подорожі до берегів Ладозького озера і на острів Валаам. Композитор втілив у музиці також свої роздуми і ліричні почуття.

Основою музичної тематики симфонії Чайковський обрав пісенність, інтонаційно пов’язану з російським фольклором, а в останній частині використав мелодію справжньої російської народної пісні.

Симфонія складається з чотирьох частин. Перша частина, написана в сонатній формі, має підзаголовок „Мрії зимовою дорогою”. Співуча і в той же час активно-стрімка, головна партія вже в експозиції розвивається, поступово драматизуючись.

Вільно і широко ллється світла, протяжна лірична мелодія побічної партії, яку виконує кларнет соло.

Обидві основні теми першої частини містять інтонаційні звороти, що ріднять їх з російськими народними піснями.

Друга частина називається „Похмурий край, туманний край”. Вона обрамлена повільними співучими вступом і закінченням. Основна тема другої частини, дуже красива і сумна, теж близька російським ліричним протяжливим наспівам. Мелодія проходить у різних груп інструментів і стає все більш напруженою.

Третя частина, скерцо, написана в тричастинній репризній формі. Зі стрімко-швидкою музикою першого розділу контрастує витончений ліричний вальс у тріо (середній розділ). Чайковський першим з російських композиторів зробив вальс частиною симфонії.

Фінал симфонії – картина народного масового свята. Похмурий повільний вступ і весела танцювальна музика побічної партії виростають з однієї і тієї ж музичної теми – мелодії російської народної пісні „Цвіли квіточки”.

Головна партія фіналу – активна, динамічна, життєрадісна.

Сам Петро Ілліч дуже любив цей твір і вважав, що він „по суті більш змістовний і кращий за інші, більш зрілі”.

Другу симфонію, насичену інтонаціями українських народних мелодій, Чайковський жартівливо називав „Журавель” (за назвою української народної пісні, що стала основою фіналу). У музиці Третьої симфонії важливе місце займають танцювальні жанри.

Робота над трьома першими симфоніями підготувала появу Четвертої симфонії – симфонії-драми, що відбиває конфлікт між людиною і дійсністю, що її оточує. Та ж тема була втілена в П’ятій і Шостій симфоніях. У кожній з них скорботно-трагічні образи протиставлені світлим темам, які сприймаються як мрія про щастя.

Важливою частиною симфонічної творчості Чайковського є концерти. Музику в цьому жанрі Петро Ілліч почав писати першим з російських композиторів. Найпопулярніший серед концертів Чайковського – Перший концерт для фортепіано з оркестром, що втілив бадьоро-радісні, життєстверджуючі й у той же час ліричні музичні образи. В основі головної теми першої частини концерту – наспів, записаний Чайковським в Україні від сліпих співаків-лірників. Українська тема (пісня-веснянка) використана й у фіналі.

Це твір, що має, за твердженням критика Б.В. Асаф’єва, „властивість однаково подобатися і тонкому цінителю, і малорозвиненій більшості”, став одним з найулюбленіших у піаністів, диригентів і слухачів усього світу.

Оперна творчість

Опера, як і симфонічна музика, займала одне з центральних місць у творчості Чайковського. На думку Петра Ілліча, в основі опери має бути простій, життєвий сюжет. Основним завданням композитора він вважав створення яскравих, переконливих образів-характерів. Таку ж вимогу Чайковський ставив і до оперного лібрето.

Головним виразним засобом в операх композитора є вокальна мелодія, а також сценічність твору. Від оперної музики Чайковський вимагав простоти, широти („декоративності”, як визначав він сам), уникаючи надмірної складності гармонії й оркестровки.

Свої ранні опери („Воєвода”, „Ундина”, „Опричник”, „Коваль Вакула”) Чайковський вважав невдалими. Першою роботою, що стала видатним досягненням композитора в цьому жанрі, можна назвати лірико-психологічну музичну драму „Євгеній Онєгін” за однойменним романом у віршах О.С. Пушкіна. У своєму творі Чайковський не прагнув утілити весь багатогранний зміст роману. В основі опери – сюжетна лінія, пов’язана з ліричною драмою Тетяни, характеристикою і розвитком особистості головної героїні. Сам композитор визначав оперу як „ліричні сцени” і говорив, що вірніше було б називати її „Тетяна Ларіна”. Разом з тим у дію органічно включений ряд побутових сцен, на тлі яких розвертаються події.

Опера складається із семи картин. У першій картині в основному представлені головні дійові особи: Тетяна, її сестра Ольга, наречений Ольги Володимир Ленський і друг Ленського Євгеній Онєгін. Картина відкривається невеликим оркестровим вступом, пов’язаним з музичною характеристикою Тетяни.

Дует Тетяни й Ольги „Чи чули ви” в стилі побутових романсів початку XIX століття, хори селян, що поздоровляють свою пані з закінченням жнив, зображують життя сільської поміщицької садиби. Тут же намальований і музичний портрет молодшої сестри Тетяни Ольги – простосердої і веселої дівчини (арія „Не здатна я до смутку й суму”).

Друга половина першої картини – приїзд у садибу нареченого Ольги Володимира Ленського і його друга Євгенія Онєгіна. Перша музична характеристика Ленського, арія „Я люблю вас, Ольга”, виражає його ніжне і глибоке почуття.

Друга картина – центральна в характеристиці Тетяни. Дівчина закохана в Онєгіна, вона зважується написати йому лист-освідчення. Складні і суперечливі переживання Тетяни розкриваються в сцені листа, побудованої як вільно розвинутий монолог. Музичні теми, лірично трепетні або рішучі й енергійні, змінюють одна одну, відбиваючи думки і почуття головної героїні.

У третій картині відбувається зустріч і з’ясування стосунків Онєгіна з Тетяною. В обрамленні веселого пустотливого хору селянських дівчат, які збирають ягоди в саду поміщиці, звучить зовні привітна, спокійна, але холодна музика аріозо Онєгіна, що відмовляє Тетяні у взаємності.

Дія четвертої картини відбувається через кілька місяців. На балу в домі Ларіних, на тлі безтурботних веселих танців (вальс, мазурка) починається сварка Онєгіна з Ленським, який ревнує його до Ольги.

У п’ятій картині, сцені дуелі Ленського й Онєгіна, найбільш повно і глибоко розкривається образ Ленського, багато в чому близький образу Тетяни. Його скорботно-лірична арія „Що день прийдешній мені готує” звучить як сумне передчуття близької смерті.

Між п’ятою і шостою картинами проходить кілька років. Убивши на двобої кращого друга, Онєгін довго жив за кордоном. Повернувши до Петербурга, він зустрічає на великосвітському балі Тетяну, що стала блискучою дамою, дружиною князя Гремина. Шоста картина відкривається святковим урочистим полонезом. Про свою любов до дружини Гремин розповідає в арії „Любові всі віки покірні”.

Сьома картина, драматична кульмінація опери, відбувається в домі Тетяни. Онєгін, закоханий у Тетяну, розповідає їй про свої почуття. В його репліках у заключному дуеті чутні інтонації, що звучали колись у партії Тетяни, але тепер ситуація змінилася – відмову змушений вислухати вже Онєгін.

Опера, вперше поставлена не на професійній сцені, а студентами консерваторії, вже за життя композитора стала одним із найулюбленіших російських оперних творів. Її й зараз з успіхом ставлять багато театрів.

Інша найвідоміша опера Чайковського, глибоко трагедійна „Пікова дама”, теж написана на пушкінський сюжет, стала вершиною оперної творчості композитора. Вперше поставлена в 1890 році, вона вважається одним із шедеврів світового мистецтва.

Балети

Чайковський увійшов в історію як реформатор балетної музики. Суть його реформи – у докорінному переосмисленні ролі музики в балеті. Не відкидаючи традицій, не руйнуючи історично сформованих жанрів і форм балетної музики, композитор наповнив їх новим змістом. Якщо до Чайковського музика в балеті була лише допоміжним елементом, давала ритмічну основу танцю і не містила глибоких ідей і образних характеристик, то з появою його балетів цей жанр посів у мистецтві місце, рівноправне з оперними і симфонічними творами. Музика стала в балеті провідним засобом, утілюючи, в єдності з танцем, зміст спектаклю, розкриваючи образи, характери, ситуації. У балетній музиці Чайковського єдиною лінією динамічного розвитку пронизаний кожен окремий номер, акт, весь спектакль у цілому.

Балети Чайковського – цілісні, строго продумані твори. В них неможливо змінювати послідовність танцювальних номерів, робити вставки з балетів інших авторів. Вони зв’язані єдиним задумом, їх називають „балети-симфонії”.

У середині XIX століття в Росії, у зв’язку з діяльністю музичних товариств і консерваторій, що відкрилися, значно зріс інтерес суспільства до серйозної музики. Розрив між симфонічною й оперною музикою з одного боку, і музикою балетних спектаклів, з іншого, ставав усе більш очевидним. Талановиті російські композитори не писали партитур балетів, але охоче створювали танцювальну музику і дуже відповідально підходили до рішення танцювальних сцен в операх.

На відміну від багатьох сучасних йому композиторів, Чайковський не поділяв зневажливого ставлення до балетної музики. Часто відвідуючи балетні спектаклі, він прийшов до висновку, що музика в балетах погана тому, що за неї не беруться серйозні композитори. Тому він охоче прийняв пропозицію дирекції імператорських театрів написати музику для балету.

Реформаторські задуми Чайковського яскраво проявилися вже в першому його балеті „Лебедине озеро”, написаному в 1876 році. Першу постановку цього балету спіткала невдача. Гідний спектакль на музику Чайковського вдалося поставити балетмейстерам М. Петіпа і Л. Іванову лише в 1895 році, вже після смерті композитора.

Свої принципи композитор затвердив у наступних двох казкових балетах. Над „Сплячою красунею” (1889 рік) Чайковський працював у тісному співробітництві з М. Петіпа. Музика створювалася на вже детально розроблений балетмейстерсько-режисерський сценарій, в якому було зазначено тривалість танців, і це не тільки не заважало, але допомагало в роботі. У 1892 році Л. Іванов поставив балет „Лускунчик” по розробках М. Петіпа.

Балетна реформа Чайковського, підготована розвиненими танцювальними сценами в операх М.І. Глінки та інших російських композиторів, прагненням передових балетмейстерів до підвищення значення музики в балетному спектаклі, вплинула на подальший розвиток балетного мистецтва. Її по-своєму розвивали О.К. Глазунов, Р.М. Глiер, С.С. Прокоф’єв, А.І. Хачатурян і багато інших композиторів.

Романси

У романсах Чайковського, як і в його творах інших жанрів, помітні визначальні риси творчості композитора: щирість, лірична теплота і наспівність. Це маленькі драматичні п’єси, протягом яких від початку до кінця змінюється душевний стан героя.

Романси Чайковського написані здебільшого на тексти російських поетів: О.К. Толстого („Серед гомінливого балу”, „Було то ранньою весною”, „Серенада Дон-Жуана” та інші), Мея, Фета, Полонського, Майкова. Два романси композитор написав на вірші О.С. Пушкіна і два – на вірші Т.Г. Шевченка. В його творчості зустрічаються як окремі вокальні мініатюри, так і цикли („Шістнадцять дитячих пісень” на слова Плещеєва, Сурікова й Аксакова, цикл романсів на слова Ратгауза).

Усі романси Чайковського присвячені ліричній темі, часто в зв’язку з образами природи. Вони близькі і зрозумілі дуже широкому колу слухачів завдяки відкритому і безпосередньому висловленню почуттів, глибині змісту, доступності музичної мови.

Фортепіанна творчість

Твори для фортепіано кількісно займають досить скромне місце у творчій спадщині композитора, проте в них повною мірою відбилися його художні принципи: пісенна природа музики, багатство і провідне значення мелодії. Фортепіанні твори Чайковського вимагають від виконавця вміння „співати на фортепіано”, володіння повним і красивим звуком, тонкого фразування й інтонування. Серед кращих фортепіанних творів Чайковського – „Романс”, присвячений співачці Дезіре Арто, „Сумна пісенька”, „Ната-вальс”, „Сентиментальний вальс”. Але найчастіше в наш час звучать п’єси, що ввійшли в знамениті збірники „Дитячий альбом” і „Пори року”.

„Дитячий альбом”, написаний у 1878 році в Кам’янці, композитор присвятив своєму улюбленому племіннику Володі Давидову. Ця збірка стала одним з перших творів російської музики, написаних спеціально для дітей. Двадцять чотири окремі п’єси альбому утворюють у той же час немов би єдиний цикл, що розповідає про один день з життя дитини – від ранкової до вечірньої молитви. Цей день наповнений іграми і казками, музичними враженнями, мріями і материнською любов’ю. П’єси з „Дитячого альбому”, нескладні технічно, красиві, яскраві і доступні за змістом, у наші дні обов’язково грають усі маленькі піаністи в музичних школах.

Трохи раніше, в 1876 році, був створений цикл п’єс „Пори року”, адресований більш дорослим виконавцям. Ці твори були написані на замовлення музичного журналу „Нувелліст”, у кожнім щомісячному номері якого протягом року друкували одну з п’єс. Чайковського привабила можливість висловити свою любов до російської природи, тісно пов’язаної з життям і побутом людей. Епіграфи, що розкривають зміст музики, підбирав видавець журналу Н.М. Бернард, звернувшись до віршів російських поетів.

Яскрава і виразна картина з альбому „Пори року” – п’єса „На трійці”. Інтонації російської народної пісні чути в протяжливій мелодії основної теми, що перегукується за характером з музичними образами симфонії „Зимові мрії”.

„У всіх своїх творах Чайковський залишався простим і правдивим, глибоко щирим художником… Він гаряче любив те, що зображував, і досконало володів даром писати просто і виразно”, – писав про творчість композитора один із кращих виконавців його фортепіанних творів, чудовий російський піаніст і педагог Костянтин Миколайович Ігумнов.

◀  Попередня тема   ♬