Українська і зарубіжна музична література. 2

Українська і зарубіжна музична література

Зарубіжна музична культура кінця ХІХ – початку ХХ століття

Тема 2. Імпресіонізм у музиці Франції. Творчість Клода Дебюссі і Моріса Равеля

Імпресіонізм у музиці, так само, як і в живописі, виник як протест проти застарілих академічних традицій. Перші творчі пошуки представників цього напрямку, Клода Дебюссі і Моріса Равеля, зустріли таке ж недоброзичливе ставлення з боку керівництва офіційних музичних установ, як і картини художників-імпресіоністів. У Дебюссі й Равеля майже не було однодумців і сподвижників.

Музичний і художній імпресіонізм багато в чому схожі. Їх поєднує споріднена тематика: колоритні жанрові сценки, портретні замальовки, особливе значення пейзажу. Як і художній, музичний імпресіонізм прагнув до передачі першого безпосереднього враження від явища. Імпресіоністи віддавали перевагу дрібним формам (романс, фортепіанна або оркестрова мініатюра). Максимальна увага приділялася збагаченню колористичної сторони музики. У музиці імпресіоністів ускладнилися гармонії, застосовувалися незвичайні лади (стародавні семиступеневі, пентатоніка, цілотонний звукоряд), співставлялися віддалені тональності, використовувалися незвичні сполучення оркестрових інструментів. Значення мелодії як основного виразного елемента музики при цьому зменшилося.

Засновником і найбільш видатним представником імпресіонізму в музиці був французький композитор, піаніст і диригент Клод Дебюссі (1862–1918 рр.).

Дебюссі народився в передмісті Парижа, в одинадцять років вступив до Паризької консерваторії. Уже в перші роки навчання цікавився новими гармонічними зворотами, незвичайними і складними ритмами, що нерідко призводило до конфліктів з викладачами. Ще до закінчення консерваторії Дебюссі подорожував Європою на запрошенням російської меценатки Надії фон Мекк, яка багато років була близьким другом П.І. Чайковського, двічі відвідав Росію. Саме тоді Дебюссі познайомився з музикою російських композиторів, зацікавлення якою не слабшало до кінця його життя.

Закінчивши консерваторію, композитор одержав Велику Римську премію і на два роки виїхав до Італії, де вивчав твори стародавніх композиторів, а також музику Верді, Ліста, Вагнера. Твори, які молодий композитор надсилав до Парижа, не знаходили розуміння в офіційних музичних колах Франції, і після повернення з Італії Дебюссі остаточно пориває з Академією.

У Парижі композитор зблизився з художниками-імпресіоністами і поетами-символістами – Стефаном Малларме, П’єром Луїсом, Полем Верленом, Джемсом Уїстлером та іншими. Захоплення символістською поезією проявилося у створенні низки вокальних творів на вірші П’єра Луїса, Поля Верлена і Шарля Бодлера. У цей час були також написані „Бергамаська сюїта” і „Маленька сюїта” для фортепіано, симфонічні твори – прелюд „Посляполудневий відпочинок фавна” і „Ноктюрни”, що стали яскравими зразками імпресіонізму в музиці. За п’єсою бельгійського поета і драматурга-символіста Моріса Метерлінка в 1902 році Дебюссі написав оперу „Пеллеас і Мелізанда”, основна увага в який приділяється складному духовному світу людини. Композитор оспівує красу і силу любові, що здатна перебороти будь-як перешкоди.

З 1901 року Дебюссі стає професійним музичним критиком. Головним завданням критика він вважає боротьбу з „академізмом офіційних установ, з упередженістю і неуцтвом”, виступає проти беззмістовності й навмисної ускладненості музичної мови. Багато уваги в статтях Дебюссі приділяється пропаганді російського музичного мистецтва у Франції.

Серед музики цих років виділяються твори для фортепіано. Більшість з них – програмні мініатюри, в яких Дебюссі новими художніми засобами продовжує традиції французьких композиторів-клавесиністів Куперена і Рамо. Це цикли „Естампи”, „Дитячий куточок”, присвячений дочці композитора, „Образи”, а також п’єса „Острів радості”, написана під враженням картини Ватто. У двох зошитах Прелюдій для фортепіано назви поставлені наприкінці п’єс, щоб надати слухачу можливість самостійно створити образ. Кращі симфонічні твори Дебюссі останніх років – сюїта „Море” і п’єса „Іберія”, присвячена образам Іспанії.

В останні роки життя Дебюссі багато гастролював Європою як піаніст і диригент, виконуючи переважно власні твори. У 1913 році він з великим успіхом виступав у Москві й Петербурзі.

Продовжувачем традицій Дебюссі, але в той же час яскравим і самобутнім композитором був Моріс Равель (1875–1937 рр.). Прагнення до нового змісту в мистецтві сполучалося в його творчості з опорою на класичні традиції. Це виявилося не тільки у використанні стародавніх жанрів, але й у ясності світовідчуття, пропорційності й цілісності композиції. У поєднанні традицій і новаторства написані твори Равеля різних жанрів – симфонічна, камерна, фортепіанна музика, опери й балети.

Равель народився в містечку Сибур на кордоні з Іспанією. З 1889 до 1905 року вчився в Паризькій консерваторії. Великий вплив на формування його творчої індивідуальності мала музика Ліста, Дебюссі, російських композиторів. В ці роки були написані перші твори Равеля, один з яких, фортепіанна п’єса „Павана на смерть інфанти”, принесла композитору популярність.

З 1900 по 1914 рік Равель написав ряд значних творів у різних жанрах. Це опера „Іспанська година”, імпресіоністський балет „Дафніс і Хлоя”, у постановці якого брали участь майстри так званих „російських сезонів” за кордоном, організованих видатним пропагандистом російського мистецтва С. Дягілєвим – балетмейстер М. Фокін, художник Л. Бакст, танцівники Т. Карсавіна і В. Ніжинський. Були створені також балети „Аделаїда” і „Сон Флорини” (за мотивами казок Ш. Перро). Кращими інструментальними творами цих років вважаються „Іспанська рапсодія” для симфонічного оркестру і твори для фортепіано: „Гра води”, „Сонатина”, цикли п’єс „Відображення” і „Примари ночі”. Крім того, композитор створив ряд яскравих вокальних мініатюр. У 1912 році Равель зробив знамените перекладення для оркестру фортепіанного циклу російського композитора М.П. Мусоргського „Картинки з виставки”.

В роки війни Равель добровольцем іде на фронт. Твори, написані композитором після війни, вважаються його найвищими досягненнями. Серед них – трагічний фортепіанний цикл „Гробниця Куперена”, кожна з п’єс якого присвячена одному з загиблих друзів, симфонічна п’єса „Вальс”, Перший концерт для фортепіано з оркестром, так званий „Концерт для лівої руки”, створений на замовлення піаніста Пауля Вітгенштейна, який втратив на фронті праву руку. Тоді ж була написана опера-балет „Дитя і чари”, в якому світ показаний очима дитини.

Після війни з’явився і найвідоміший твір Равеля – „Болеро”, написане на замовлення російської балерини Іди Рубінштейн. „Болеро”, партитуру якого С.С. Прокоф’єв назвав „чудом композиторської майстерності”, – приклад того, наскільки повно і незвично може бути використаний симфонічний оркестр.

В післявоєнні роки Равель багато гастролював. Він диригував власними творами в багатьох містах США, з відомою піаністкою Маргаритою Лонг здійснив концертну поїздку Європою, подорожував по Північній Африці. Останні роки життя композитор провів у містечку Монфор л’Аморі неподалік від Парижа, де його часто відвідували учні, друзі й послідовники.

Мистецтво Дебюссі й Равеля, як і полотна художників-імпресіоністів, відображає різноманітні людські переживання, але частіше передає радісне відчуття життя. Світле й оптимістичне, воно відкриває перед слухачами прекрасний поетичний світ.

◀  Попередня тема   ♬   Наступна тема  ▶