Українська і зарубіжна музична література. 6

Українська і зарубіжна музична література

Зарубіжна музична культура кінця ХІХ – початку ХХ століття

Тема 6. Авангард як сукупність найновіших напрямків у мистецтві ХХ століття

Музика ХХ століття дуже відрізняється від творів усіх попередніх століть. Трагічні події історії цього часу не тільки загострили душевні протиріччя, властиви людям в усі часи, але й поставили людство на межу знищення. Саме тому тема протистояння життя і смерті стала головною в музиці ХХ століття. Водночас наукові розробки психологів породили бажання глибше зазирнути у внутрішній світ людини.

Новий зміст потребував нових підходів, і багато композиторів прийшли до думки повного оновлення музичної мови. В XX столітті помітним явищем став рух музичного авангарду. Цим словом (від французького avantgarde – „передовий загін”) зазвичай називають художні течії, представники яких використовують нові, незвичні форми й виражальні засоби, відмовляються від загальноприйнятих у мистецтві законів.

Перш за все представники авангарду відмовились від традиційної європейської системи ладів і тональностей. З’явилось поняття атональної музики. В той же час використовувались і старі європейські традиції, і традиції інших культур – китайської, індійської, африканської та інших.

Композитори ХХ століття намагались оновити й темброву сторону музики. У творах з’явились шумові ефекти, а також експерименти з традиційними інструментами – гра в незвичних регістрах, змішування тембрів, незвичні технічні засоби.

Водночас саме в ХХ столітті почалось відродження музики минулих епох. Після двохсот-трьохсот років забуття знову почали звучати твори старих майстрів. З’явилось поняття „автентичне виконання” (від грецького αυθεντικός – „справжній”). Артисти намагались грати „стару” музику на інструментах відповідної епохи без пізніших змін.

Перемінилось і ставлення до фольклору. В ХХ столітті з’явилась нова течія – неофольклоризм (від грецького νέος – „новий” і „фольклор”). Його прихильники використовували народні наспіви, не оброблені в професійних традиціях. Це надавало музиці додаткової виразності та незвичності.

У виконавському мистецтві на перше місце вийшла глибина й точність розуміння задуму композитора, емоційність виконання. Важливим стало спілкування артистів різних країн. В Європі й Америці ввійшли в традицію музичні фестивалі й конкурси, де музиканти обмінювались творчим досвідом.

На межі ХІХ-ХХ століть в європейській музиці склалося декілька нових течій. Серед найбільш помітних був експресіонізм (від латинського expressio – „виразність”), один з перших проявів авангардизму. Його представники відображали в своїх творах трагічне світовідчуття людини епохи Першої світової війни – відчай, біль, страх. Музичний експресіонізм склався в Австрії. Лідером нової течії (так званої нововіденської школи) став композитор Арнольд Шенберг (1874–1951 рр.). У творчій співдружності з ним працювали композитори Альбан Берг (1885–1935 рр.) і Антон Веберн (1883–1945 рр.).

У творчості цих композиторів склалась так звана додекафонна система (від грецького δώδεκα – дванадцять і φωνὴ – звук). Дванадцять звуків тональності вважалися повністю рівноправними і застосовувалисьу певному порядку (серіями). Такий незвичний спосіб створення музики дозволив знайти нові мелодичні й гармонічні нюанси, здатні відтворити складні стани людської душі.

Інша співдружність композиторів, так звана „Шістка”, визначила риси музичної культури Франції ХХ століття. До цієї групи входили Артюр Онеггер (1892–1955 рр.), Франсіс Пуленк (1899–1963 рр.), Даріус Мийо (1892–1974 рр.), Луї Дюрей (1888–1979 рр.), Жермен Тайфер (1892–1983 рр.) і Жорж Орік (1899–1983 рр.). Образи для своїх творів і нові форми музики ці композитори знаходили у звуковому світі сучасного міста. Відображення в художніх творах стрімкого й жорсткого ритму життя індустріального суспільства отримало назву урбанізм (від латинського urbanus – „міський”).

Ще одним яскравим явищем в музиці став неокласицизм. Композитори цієї течії спирались не тільки на досвід класиків, але й на традиції, що існували задовго до них, зокрема, в музиці Й.С. Баха та його попередників. Неокласицизм вплинув на творчість німецького композитора Пауля Гіндеміта (1895–1963 рр.), англійця Бенджаміна Бріттена (1913–1973 рр.), француза Олив’є Мессіана (1908–1992 рр.) та інших.

Разом з майстрами нововіденської школи й французької „Шістки” помітно збагатив уявлення про лади й тональності, гармонічну й мелодичну мову музики угорський композитор Бела Барток (1881–1945 рр.). Разом з іншим угорським композитором, Золтаном Кодаєм (1882–1967 гг.), Барток ретельно вивчав давній угорський фольклор. Його використання надавало музиці композитора незвичної, „дикої” краси. У творах Бартока помітний також вплив експресіонізму і неокласицизму. Золтан Кодай на основі угорських народних пісень розробив власну систему музичного виховання дітей.

Риси неоклассицизму, неофольклоризму і експресіонізму відбилися на творчості багатьох видатних музикантів ХХ століття. Серед них німецький композитор і педагог Карл Орф (1895–1982 рр.), американець, автор першої національної опери Джордж Гершвін (1899–1937 рр.), румунський скрипаль-віртуоз, піаніст и диригент Джордже Енеску (1881–1955 рр.), бразильський композитор і фольклорист Ейтор Вілла-Лобос (1887–1959 рр.), поляк Кароль Шимановський (1882–1937 рр.), чех Леош Яначек (1854–1928 рр.) та багато інших.

В ХХ столітті композитори, розширюючи коло виражальних засобів, звертались до конкретної музики – конструювання музичних творів з різних звуків та шумів (дзвін скла, скрип дверей, гудки автомобілів тощо) за допомогою звукозаписувальної техніки. Використовували також електронну музику – конструювання музичних творів із синтетичних звуків, записаних на електронних носіях.

◀  Попередня тема   ♬   Наступна тема  ▶