Українська і зарубіжна музична література. 4

Українська і зарубіжна музична література

Музика України другої половини XIX – початку ХХ століття

Тема 4. Творчість композиторів Західної України другої половини XIX століття

У XIX столітті українські землі перебували в складі двох найпотужніших імперій Східної Європи – Російської та Австро-Угорської. Обидві держави були багатонаціональними, обидві проводили загарбницьку політику, підтримували антиукраїнські сили.

В першій половині XIX століття культура західної та східної частин України розвивалися окремо, майже не маючи постійних зв'язків та контактів. Національна культура, спільна для сходу і заходу України, сформувалася лише в другій половині ХІХ століття. Це був час найбільших утисків української мови та культури на території Російської імперії, в той час як Австро-Угорський уряд ставився до українського національно-культурного руху не так жорстко. Імперська великоросійська політика призвела до того, що центр української культури в 60-70-і роки XIX століття перемістився в Західну Україну. Це був час активного спілкування та співпраці діячів мистецтва обох частин України.

Джерелом української музичної творчості залишався національний фольклор. Західноукраїнські композитори XIX століття, як і прогресивні композитори східної частини України, теж прагнули своєю діяльністю ствердити народні основи в професійній музиці. У симфонічній музиці вони також поєднували досягнення європейської класичної симфонії з традиціями національної музичної культури.

Центром музичної культури Західної України був Львів. На другу половину XIX століття припадає відкриття у цьому місті музичних навчальних закладів, Українського театру, а пізніше і Оперного театру. Серед творів, написаних композиторами Західної України в цей час, переважали хорові твори героїко-патріотичного або ліричного змісту, написані на тексти І. Франка, Лесі Українки, Т. Шевченка та інших поетів.

Михайло Михайлович Вербицький (1815–1870 рр.) – священик, композитор, хоровий диригент, автор музики до театральних вистав і оркестрових творів. Вербицький був одним з найбільш відомих західноукраїнських композиторів середини XIX століття. Отримавши ґрунтовну домашню музичну освіту, згодом керував хором Львівської духовної семінарії, викладав музику в Перемишлі та Львові. Улюбленим інструментом композитора була гітара, для якої він написав багато творів та перший український навчальний посібник з цього інструменту.

У музичній мові Вербицького помітний вплив віденських класиків та українських народних мелодій. Найбільш відомий твір – хор „Ще не вмерла Україна” на слова П. Чубинського, що став нині гімном незалежної України.

Іван Андрійович Лаврівський (1822–1873 рр.) – священик, композитор, хоровий диригент, музикознавець, педагог, сучасник і однодумець Вербицького. Автор численних сольних і хорових вокальних творів, музики до кількох п’єс Українського театру у Львові.

Ісидор Іванович Воробкевич (1836–1903 рр.) – західноукраїнський композитор і письменник. Народився в Чернівцях, там же навчався у гімназії, а згодом – у духовній семінарії. Ще під час навчання почав писати вірші й створювати до них музику. Потім був священиком у буковинських селах, де вивчав фольклор і побут місцевого населення.

Музичну освіту вдосконалював у Відні, склав іспит на звання викладача співу й регента хору у Віденській консерваторії. Викладав спів у Чернівецькій духовній семінарії та гімназії, а також на богословському факультеті Чернівецького університету. Зважаючи на значний внеск композитора в розвиток культури Чернівців, 1986 року іменем Воробкевича названо коледж мистецтв у цьому місті.

Серед творчого доробку – п’єси для фортепіано, хорові твори на власні тексти і вірші відомих поетів, музично-драматичні твори. Музика Воробкевича відрізняється ліризмом, мелодійністю, виразним національним колоритом. Композитор провадив також велику роботу по збиранню і запису народних пісень, був автором підручника з теорії музики.

Анатолія Климентовича Вахнянина (1841–1908 рр.) вважають одним з найбільш талановитих музикантів Західної України. Він був композитором, диригентом і публіцистом, активним організатором музичного життя Галичини, одним із засновників Вищого музичного інституту імені Лисенка та кількох музичних товариств у Львові. Музичну освіту Вахнянин здобував у Львівській духовній семінарії, а згодом вдосконалював професійні знання у Відні. Композитор був особисто знайомий та співпрацював з М. Лисенком. Вахнянин – автор хорових обробок народних пісень та оригінальних хорових творів, музики до театральних вистав, а також першої в Галичині опери „Купало”.

Остап Йосипович Нижанківський (1862–1919 рр.), священик, диригент і композитор, також був видатним суспільно-музичним діячем Галичини. Закінчивши Дрогобицьку гімназію і Львівську духовну семінарію, Нижанківський згодом склав іспит на вчителя музики у Празькій консерваторії. Писав музику в традиційних для української музики того часу жанрах – духовні і світські хори, солоспіви, вокальні ансамблі, обробки народних пісень, а також твори для фортепіано.

Генрік Генрікович Топольницький (1864–1920 рр.) навчався у Львівському університеті і одночасно у Львівській консерваторії. Приїхавши на роботу до Тернополя, став організатором музичного життя міста. Був автором хорових творів, крім того, створив кілька збірників обробок народних пісень і ряд фортепіанних мініатюр.

Денис Володимирович Січинський (1865–1909 рр.) вважається кращим композитором Західної України другої половини XIX століття. Він також навчався одночасно у Львівському університеті та Львівській консерваторії. Працював у різних містах Західної України, зокрема, викладав у Станіславській музичній школі (нині Івано-Франківськ), брав участь в організації співацьких товариств у Львові, Станіславі, Коломиї і Перемишлі. На вшанування пам’яті композитора іменем Січинського назване музичне училище в Івано-Франківську.

Основа творчості Січинського – хорові твори, романси, а також історична опера „Роксолана”. Найбільш відомий твір композитора – кантата „Лічу в неволі дні і ночі” на текст Т.Г. Шевченка.

◀  Попередня тема   ♬   Наступна тема  ▶